Микола Трублаїні був і прекрасним педагогом. Талант вихователя виявився і в опікуванні дитячими гуртками, й у вихованні власної дитини — доньки Наталки. Вважав, що дитину змалку треба привчати до самостійності, до переборювання труднощів, інакше виросте інфантильною і непристосованою до життя. У 1934 році у Харкові в Палаці піонерів та школярів було організовано «Клуб юних дослідників Арктики», який очолив Микола Трублаїні. Протягом першого півріччя Клуб налічував 300 членів. Микола Петрович підтримував зв’язок з полярниками О. Шмідтом, Е. Кренкелем. І. Папаніним, Є. Федоровим, М. Водоп’яновим, Р. Самойловичем, спілкувався з ними за допомогою радіограм, організовував зустрічі. Діти були розділені на загони за інтересами: географи, геологи, зоологи, зв’язківці, штурмани, льотчики, проводили дослідження з різних галузей, зустрічалися з учасниками експедицій, самі подорожували. Так у 1935 році була здійснена подорож за полярне коло, згодом відвідали Нову Землю, об’їхали навколо Скандинавського півострова. Згодом було створено «Клуб юних дослідників підводних глибин», вихованці якого після теоретичної підготовки здійснили подорож до Чорного моря у липні 1936 року, спускались під воду в Балаклаві. Ця подорож лягла в основу повісті «Мандрівники», що вийшла друком у 1938 році. Цього ж року журнал «Піонерія» і газета «На зміну» почали друкувати нову пригодницьку повість Трублаїні «Лебединий острів», що вийшла окремою книжкою у 1940 році під назвою «Шхуна “Колумб”».
1941 року виходить остання прижиттєва книжка письменника «Життя за Батьківщину». Всього за ці десять років було надруковано більше 30 книжок.
З перших днів Великої Вітчизняної війни М. Трублаїні — військовий кореспондент фронтової газети «Знамя Родины» 18 армії Південного фронту. Він був поранений осколком бомби біля села Козолугівка Токмацького району Запорізької області, помер 5 жовтня 1941 року у санітарному поїзді. Похований біля м. Ровеньки Луганської області.
Ім’ям М. Трублаїні названо українську літературну премію за твори для дітей і юнацтва.
Одним із найкращих його творів для підлітків, овіяних романтикою морських пригод, є повість «Шхуна “Колумб”». Дослідники зазвичай визначають жанр твору як пригодницька повість. Л. Я. Дергаль робить зауваження щодо «оборонної тематики» повісті, оскільки «Вона покликана до життя бажанням письменника застерегти радянських людей, і передусім молодь, од легковір’я, необачності і необережності в діях, підготувати юнь до захисту Вітчизни, до відсічі ворогам»[8]. Чорне море, південний вітер, побут риболовецького селища — це тло, на якому розгортаються бурхливі події. Головні герої твору — сімнадцятирічний юнга рибальського судна «Колумб» Марко Завірюха, шістнадцятирічна донька вченого Люда Ананьєва і чотирнадцятирічна сирота Яся Знайда. Головна подія, що стала рушійною силою сюжету, — віднайдення професором Ананьєвим торіаніту в піску Лебединого острова. Ця знахідка відкривала нові можливості для розвитку воєнної справи зокрема, оскільки з’явилася можливість видобувати гелій: «Дешевий гелій дасть змогу забезпечити від пожежі дирижаблі, аеростати, стратостат і посуне вперед будівництво величезних повітряних кораблів». Цьому активно перешкоджають американські вороги в особі шпигуна Анча.
Крім опису захоплюючих пригод головних героїв текст містить чимало пізнавального матеріалу — про природу острова й моря, про побут рибалок, про морську справу; фактів і наукових теорій. Це й не дивно, бо письменник до написання тексту підходив відповідально, вивчав техніку мореплавства, плавав на човні, занурювався під воду.
8