Йшов другий місяць Першої світової імперіалістичної війни. На заході і сході європейського материка не вщухала артилерійська канонада, в атаку йшли полки й дивізії, німецькі полчища захопили Бельгію, розгорталися грандіозні бої у Східній Прусії, Польщі та Галичині. Війна на морі відчувалася мало. Заховавшись у свої порти-нори, німецькі кораблі майже не рискували звідти показуватись, побоюючись зустрічі з сильнішим англійським флотом. Кораблі англійського флоту блокували береги Німеччини, нікого не пускаючи до них і не випускаючи від них, та охороняли прибережні міста Англії від наскоків ворожих крейсерів.
22 вересня Північним морем поблизу входу в Дуврську протоку йшли кільватерним строєм, додержуючи інтервалів близько у дві милі, один за одним, три англійські крейсери: «Абукір» «Хог», «Крессі». Вони несли дозорну службу в Англійському каналі.
Пильно поглядали з своїх постів вахтові, але все навколо було спокійно. Жодного підозрілого димку на обрії; чутливі антени не перехоплюють жодного обривку ворожого радіошифру. Вдалині чорніє плавучий маяк Маас та свіжий вітер кучерявить дрібні баранці на морі. Раптом гримнув вибух, і вахтові на «Хогу» побачили, як над крейсером «Абукір» здійнявся стовп чорного диму і величезний фонтан води впав на корабель. Крейсер сів кормою глибоко в воду, одночасно піднявшись угору форштевнем.
На «Хогу» і «Крессі» залунали сигнали тривоги. Обидва крейсери дали повний хід, але спізнилися. За кілька хвилин «Абукір» пішов на дно. Крейсери застопорили машини і спустили шлюпки, щоб рятувати тих людей, яким вдалося залишитись на поверхні моря. Саме в цей момент загримів новий вибух. Цього разу блиснуло полум’я, здійнявся дим і вода над крейсером «Хог», і він також швидко поринув у воду, як і попередній. На поверхні моря залишився самотній крейсер «Крессі» та кілька сот людей на хвилях. Командир крейсера і його команда гарячково шукали ворога, але ворог, здається, був під шапкою-невидимкою, бо його ніде не видно. Гримить новий вибух, і гине останній з трьох англійських крейсерів.
Протягом години англійський флот втратив три кораблі та понад тисячу моряків. Їх потопив німецький підводний човен «У-9»[14]. Цей човен випадково зустрів англійські кораблі. Він прямував у Дуврську протоку, щоб вийти в західну частину Англійського каналу, де він мав доручення зривати комунікації[15] між Великою Британією та Францією. Він скористався вигідною обстановкою і потопив усі три крейсери торпедами. Після перших двох торпедних пострілів човен заховався глибоко під воду, перезарядив торпедні апарати, знов сплив і дав останній постріл.
Це був винятковий успіх німецьких підводників. Надалі таких випадків не траплялося, бо надводні військові кораблі стали більш обережними і навчилися захищатися від підводних човнів. Проте історія війни на морі знає ще багато успіхів підводного флоту. Той самий «У-9» через вісімнадцять днів після свого успіху потопив старий англійський крейсер «Хаук». Всього під час світової імперіалістичної війни підводні човни потопили понад двісті військових кораблів.
Особливо багато шкоди наробили підводні човни, топлячи комерційні пароплави та розкидаючи міни в найбільш несподіваних місцях. На таких мінах підірвались англійський лінкор «Рессель» та крейсер «Хемпшір». На «Хемпшірі» загинув англійський військовий міністр, лорд Кітченер.
Підводний ворог під час світової війни став найстрашнішим ворогом. Найбільше підводних човнів будувала Німеччина, її надводний флот за час війни мав лише одну сутичку з англійським, відступив і більше не наважувався виходити в море. Підводні ж човни воювали активно. Після імперіалістичної війни держави Антанти захопили весь німецький флот і мали намір розподілити його між собою. Але за одну ніч на півночі Шотландії біля Скапа-Флоу, головної англійської морської бази, німці потопили весь свій флот, крім підводних човнів; щось зі сто двадцять підводних човнів залишилися державам Антанти. За Версальською угодою Німеччина поруч з численними різними зобов’язаннями не повинна була також будувати великих військових кораблів та підводних човнів. Через двадцять років, як відомо, не залишилося жодного пункту тієї угоди.
Тепер підводними човнами озброєні морські флоти всіх держав. З’явилися справжні підводні велетні, до яких навіть не пасує назва «човен». Це вже підводні крейсери з екіпажем від ста до ста п’ятдесяти чоловік. Їхнє озброєння — десять-дванадцять торпедних апаратів, три-чотири гармати.
Слабкою стороною підводних човнів залишається менша швидкість ходи порівняно з надводними кораблями і зовсім невелика швидкість під водою. Проходячи по чотири-п’ять кілометрів за годину, човен може не підніматись на поверхню три-чотири дні. А з швидкістю двадцять кілометрів він може йти під водою максимум дві години. Крім того, підводний човен дуже вразливий. Досить, щоб у нього влучив снаряд, бомба або сильно вдарило надводне судно, і човен гине. Але всі ці недоліки цілком компенсуються його невидимістю.
15
Комунікації — комунікаційні лінії — шляхи сполучення, що пов’язують райони розташування армій з їх базами.