Ніким не помічений човен описав півколо, обходячи пароплав. Командир наказав очистити палубу і приготуватися до занурювання, а радистові стежити, чи посилатиме «Антопулос» після вибуху SOS[16]. Підводний човен ішов напівзанурений. За півхвилини він міг зникнути під водою. У бойовій рубці залишилися лише командир та його помічник. І ось почулась команда: «Постріл!.. Під водою з труби торпедного апарата вилетіла торпеда, кинута силою стисненого повітря. В перший момент її ніхто не бачив, але ось стала помітна спінена стежка на воді, що помчала напереріз пароплавові. Коли вона дійде до лінії його курсу, то зіткнеться з ним. Напружуючи зір, за спіненою стежкою стежать командир та його помічник. Торпеду випущено твердою рукою, що керувалася влучним оком, але наче навмисне, майже одночасно з пострілом пароплав з якихось причин сповільнив хід. Можливо, забалакались кочегари; і зменшився тиск пари в котлах, можливо, щось інше трапилось у машині, але саме через це сповільнення ходу торпеда пройшла перед самим носом «Антопулоса», не зачепивши його. З уст офіцерів-піратів зірвалися лайка і прокльони. Їх заспокоїло те, що на пароплаві торпеди не помітили. Радист не вловив у ефірі жодного натяку на SOS, а торпеда пішла далі. Це була торпеда з машиною концентрично-циркуляційної дії, що примушувала смертельно-руїнницький снаряд в тому разі, коли він не потрапляв у ціль, завертати і продовжувати свій шлях по спіралі, кружляючи навколо своєї жертви все меншими колами і, врешті, стикаючись з нею. Минула хвилина, півтори, торпеда вже завернула і метнулася по спіралі. В її темно-блискучому тілі справно працював двигун, горіла гасова грілка, що відігрівала зменшуваний запас стислого повітря і тим самим збільшувала його силу.
Все вужче й вужче змикалося коло круг пароплава. Нарешті, можливо, вахтовий штурман і помітив щось незрозуміле, що мчало швидше дельфіна, але, раніш ніж він втямив, що то таке, гримнув могутній вибух, колосальний стовп води упав на пароплав, збиваючи з ніг людей, змиваючи за борт погано прикріплені вантажі, заливаючи внутрішні приміщення. Пароплав здригнувся так, що головна машина зрушилась з місця, і почав осідати в воду. Зовні і всередині погасли всі вогні, почулись крики і зойки людей.
Радист грецького пароплава не послав сигналу SOS.
Залишаючи в темряві потопаючий пароплав, підводний човен сховався під воду і змінив курс.
XVII. ПОТОПЛЕННЯ ПОЛОНЕНИХ
Коли Марко повернувся до свого карцера, Люди там уже не було. Яся, побачивши хлопця, схопила його за руку і пошепки спитала:
— Що? Знову били?
Юнга посміхнувся і хитнув головою, ніби сказав «ні». Замислившись, вони довго сиділи мовчки одне проти одного. Яскраве електричне світло стомлювало очі, дратувало, але вони не могли його позбавитись, бо вимикача в приміщенні не було. Чули, як підіймався човен, як він ішов під водою, як сплив і, очевидно, пішов по воді. Марко про все це догадувався з легеньких поштовхів і дрижання машин.
Це була ніч перед стратою. В тиші Марко відчував якийсь стукіт. Він прислухався: то стукала кров у висках, і здавалося, час летить неймовірно швидко. Він напружував волю, намагаючись бути абсолютно спокійним, і поринув думками у спогади. Заплющив очі, і наче наяву перед ним постала буйна трава на Лебединому острові, хмарне небо перед дощем, вітер пронісся над островом і гонить по траві хвилю. Вдалині, по ледве протоптаній стежці, в тому вітровінні мигтить чиясь постать. Небо прорізує блискавка, гуркоче грім... Він котиться довго, то слабнучи, то посилюючись, і ось падають перші великі краплі, вісники літньої зливи. Над постаттю незнайомки розпинається туго натягнутий зонтик. Дощ стукотить по ньому. До Марка обертається обличчя, і він бачить перед собою каро-зелені, мигдалеподібні очі Люди. Йому пригадалася ця перша зустріч, а потім остання, тут, коли Люда удавала, ніби він її побив... А перед цим мовчазна розмова з допомогою рук. Він тішив себе надією, що вона залишиться живою і розкаже про їхню долю. Одночасно з цими думками його охоплював напад шаленства, що він не може нічим пошкодити цей піратський корабель, дати знати про нього... Марко згадав про синій пакет у себе на грудях. Засунув руку за сорочку, намацав його і з радістю виявив, що конверт зроблено з міцного пергаментного паперу, який розмокає не так швидко, як звичайний. Отже, папери збережуться довгий час, і, можливо, його труп принесе якісь важливі відомості... Враз до нього доноситься звук віддаленого вибуху. Марко прислухається, але більше нічого особливого... Тільки відчуває, що човен знов поринув під воду.