Ден Сіммонс
Ендіміон
Ця книжка — для Джека Венса[1],
нашого найкращого творця світів.
Автор присвячує її також пам’яті
д-ра Карла Саґана[2], вченого, письменника,
вчителя, якому вдалося висловити
найшляхетніші мрії людства.
Ми не субстанція, що просто існує, а структури, які увічнюють себе[3].
Універсальна природа з універсальної речовини[4], неначе з воску, відливає зараз фігурку коня, а коли та розіб’ється, використовує той самий матеріал, щоби виліпити, скажімо, дерево, потім людину, потім іще щось. І кожна з цих речей існує лише мить. Але що жахливого для жбана в тому, що він розіб’ється? Хіба було йому страшно, коли його ліпили?
Якщо мої слова не будуть достатньо зрозумілими, а я побоююся, що так воно й може статися, я хотів би повернути вас до того місця, звідки розпочав викладати свої думки. А розпочав я зі спостережень, яким чином людину формують обставини — а що воно таке, ці обставини? — як на мене, спробні камені для її серця; а навіщо спробні камені її серцю? — тільки для того, щоб піддати це серце спокусі; а навіщо піддавати серце спокусі, запитую я, і відповідаю: для того, щоби зміцнити та змінити натуру людини; але хіба ця змінена натура не є її душею? І чим була душа людини, перш ніж вона прийшла у цей світ і зазнала всіх цих спокус, перетворень та удосконалень? Розум, казав я, без особистості? А як створюється ця особистість? За допомогою такого посередника, як серце? А як серцю стати таким посередником у світі, де панують обставини? — І тепер мені здається, що разом із Поезією й Теологією вам треба подякувати своїм зіркам, що перо моє не надто багатослівне...[7]
Частина перша
1
— Папа помер. Хай живе Папа!
Вигуки багатоголосою луною прокотилися двором Св. Дамасія[8] у Ватикані, де у власних апартаментах щойно знайшли тіло Папи Юлія XIV. Його Святість помер уві сні. За лічені хвилини ця звістка розлетілася поміж тісноти різномастих будівель, які за традицією називаються Ватиканським палацом, а тоді перекинулася на місто Ватикан, поширюючись, наче іскра чистим киснем. Розголос про смерть Папи пробіг адміністративними приміщеннями Ватикану, прошмигнув крізь юрбу, що саме проходила крізь Ворота Св. Анни, майнув спершу в Апостольський, а тоді у сусідній, Губернаторський, палаци, долетів до вух вірян у ризниці Собору Св. Петра[9], спричинивши там таке сум’яття, що архієпископ, який саме служив месу, змушений був обернутися на безпрецедентний шепіт та гомін пастви; відтак шугнув у натовп на площі перед Собором. Там його вплив на заледве не стотисячне стовковисько туристів та функціонерів Пакса, котрі прибули до Ватикану у справах, був подібним до досягнення плутонієм критичної маси[10] і початку ланцюгової реакції.
Вирвавшись за межі Ватикану крізь Арку Дзвонів, новина набула швидкості електрона, відтак швидкості світла і, зрештою, вирвалась із планети Пацем зі швидкістю рушіїв Гокінґа, яка, як відомо, тисячоразово перевищує швидкість світла. У самому серці подій, біля стародавніх ватиканських мурів, перемовлялися телефони та комлоґи, і їхні перемовини долинали аж до сирих підземель, що покоїлись під важкими стінами Замку Святого Ангела[11], де під масою каміння, що колись повинно було прислужитися мавзолеєм для імператора Адріана, заховалися кабінети та камери Святої Інквізиції. Цього ранку повсюди тихенько постукували вервиці, шурхотіли накрохмалені сутани — це священнослужителі Ватикану поспішали до своїх кабінетів, щоби прочитати зашифровані повідомлення і дочекатися розпоряджень від свого керівництва. Дзижчали, дзеленчали та вібрували особисті комунікатори й імпланти службовців, офіцерів, політиків, комерсантів із Торговельної Гільдії. Не минуло й тридцяти хвилин із тієї миті, коли було виявлено мертве тіло Папи, а всі новинарські агенції в системі Пацема вже працювали з цією трагічною звісткою: лаштували роботизовані голокамери та весь арсенал технічних засобів для роботи он-лайн, відряджали до прес-центру Ватикану своїх найкращих репортерів і... чекали. У міжзоряній імперії, де Церква керувала всіма аспектами суспільного життя, перш ніж з’явитись у пресі чи в ефірі, новина потребувала не тільки незалежного підтвердження, а й офіційного дозволу.
За дві години та десять хвилин по тому, як було виявлено тіло Папи Юлія XIV, Церква підтвердила його кончину повідомленням від канцелярії Державного секретаря Ватикану, кардинала Лурдусамі. За якісь секунди це повідомлення вже пролунало в усіх радіо- та головідеоновинах у безкінечних світах, що підпорядковувалися Пацему. Все населення планети Пацем, тобто півтора мільярда відроджених християн, котрі працювали на Ватикан або на розгалужені цивільну, військову чи комерційну адміністрації Пакса, завмерли, щоби з певною цікавістю вислухати цю новину. Ще до офіційного оголошення з дюжину нових зорельотів класу Архангел залишили свої орбітальні бази і перемістилися в різні точки міжзоряного простору в одному з рукавів Галактики, обжитому людством. Цей раптовий стрибок убив екіпажі зорельотів, але кораблі донесли звістку про смерть Папи в надійних комп’ютерах та кодованих транспондерах[12] до понад шістдесяти найважливіших митрополичих світів і зоряних систем. Ці кораблі-Архангели мали вчасно доправити назад на Пацем тих небагатьох кардиналів, котрі забажають особисто взяти участь у голосуванні; проте більшість виборців зазвичай воліли краще залишатися на своїх планетах, ніж іти на смерть, навіть із безперечно обіцяним воскресінням, а для участі у виборах направити замість себе шифровану інтерактивну голографічну пластину із власноручним «eligo»[13] для обрання наступного Верховного понтифіка.
Ще вісімдесят п’ять паксівських кораблів з рушіями Гокінґа, переважно надшвидкісні факельники, приготувалися до спін-переходу на релятивістські швидкості та до квантового стрибка, аби здійснити перельоти тривалістю в дні, а то і в місяці, із часом-у-борг — відповідно, від тижнів до років. Вони мали чекати на орбіті Пацема п’ятнадцять-двадцять стандартних днів до обрання нового Папи, а тоді розповсюдити звістку на сто тридцять менш важливих паксівських світів, де архієпископи донесуть її до вух ще мільярдів вірян. Звідси, уже стараннями архієпископів, повідомлення про смерть Папи, про воскресіння й нове обрання розходитиметься меншими системами, долетить до найвіддаленіших світів і до незліченних загумінкових колоній. І, нарешті, цілий флот із двохсот безпілотних кур’єрських дронів буде виведений з бази на гігантському астероїді в системі Пацема. Дрони чекатимуть тільки, щоби на їхні чіпи було записано повідомлення про нове народження та переобрання Папи Юлія, а відтак вони увійдуть в гокінґів простір і оповістять про це всі одиниці паксівського флоту, задіяні у патрулюванні, а чи й у боях із Вигнанцями вздовж так званої Великої стіни — оборонної лінії далеко за кордонами Пакса.
1
Джек Венс, Джон Голбрук Венс (John Holbrook «Jack» Vance, 28.08.1916 — 26.05.2013) — американський письменник, який працював у жанрах фентезі, наукової фантастики та детективної прози.
Карл Саґан був переконаним прихильником експансії земної цивілізації у всесвіті. Родоначальник науково-просвітницького жанру літератури, присвяченого космічному майбутньому людства.
2
Карл Едвард Саґан (Carl Edward Sagan, 09.11.1934 — 20.12.1996) — американський астроном і науковець.
3
We are not stuff that abides, but patterns that perpetuate themselves
4
Марк Аврелій Антонін
5
But here is the finger of God, a flash of the will that can...
Роберт Бравнінґ (Robert Browning; 7.05.1812 — 12.12. 1889) — англійський поет.
6
Ґеорґ Йозеф Фоґлер, або абат Фоґлер
8
двір Св. Дамасія (San Damaso) — парадний двір Апостольського палацу у Ватикані, місце, де відбуваються офіційні церемонії.
9
ризниця — місце у вівтарі або окреме приміщення при християнському храмі для зберігання богослужбового вбрання священиків, а також церковного начиння.
10
критична маса — у ядерній фізиці мінімальна кількість речовини, що ділиться, яка потрібна для початку самопідтримуваної ланцюгової реакції поділу.
11
Замок Святого Ангела
12
транспондер (англ. transponder від transmitter-responder — «передавач-відповідач») — приймально-передавальний пристрій, що посилає сигнал у відповідь на прийнятий сигнал.
13
Таємне голосування було запроваджене Папою Григорієм XV у 1621 р. Бюлетень містить напис Eligo in Summum Ponteficem («Я обираю верховним понтифіком»), а нижче кардинал-елект власноруч вписує ім’я людини (свідомо спотворюючи свій почерк, щоби зберегти таємність голосування), за яку він голосує.