Хтось торкається мого ліктя, я обертаюся — Енея. Увесь ранок вона або працювала на риштованні, або звисала зі скелі у своїй обв’язці, наглядаючи за тим, як тешуть каміння й укладають цеглу, зводячи підвісні мостики, хідники та парапети.
Я все ще посміхаюся від вуха до вуха: це такий сплеск адреналіну, коли ти навіть всього лиш спостерігаєш за тим, що виробляв Ломо!
— Канати готові, — кажу я. — Якщо погода протримається ще три-чотири дні, ми закінчимо з дерев’яними переходами на цьому рівні. Тоді тут буде твоя остання платформа, — я вказую на окрайок дашка, — і вуаля! Твій проект буде завершений, мала... ну, хіба що покрасити та навести блиск.
Енея киває, але я бачу, що думками вона далеко від успіху Ломо і завершення річних робіт.
— Можеш піти зі мною на хвильку, Роле?
Я простую за нею — драбинами вниз, на один із рівнів, де роботи вже закінчені. Ми виходимо на кам’яний уступ. З розколини в скелі випурхують малі зелені пташки.
З цієї точки Завислий У Повітрі Храм виглядає справжнім витвором мистецтва. Пофарбовані в червоний колір дерев’яні частини навіть не виблискують, а просто горять. Сходи, огорожа та інші різьблені прикраси вражають своєю вишуканістю. У багатьох пагодах розсунуто стіни-сьодзі, і молитовні прапори та килимки тріпочуть на теплому вітрі. Храм налічує вісім пагод, розташованих уздовж стежок, що ведуть догори, і кожна з них символізує ступінь на Вісімковому Благородному Шляху[120], визначені Буддою. Пагоди розташовані вздовж трьох осей і поділяються на три групи: Мудрість, Мораль і Медитація. Уздовж осі Мудрості сходинки ведуть до платформ, де стоять пагоди, присвячені «Правильному Погляду» та «Правильному Наміру».
Вісь Моралі проходить знизу догори крізь пагоди, що називаються «Правильна Мова», «Правильна Дія», «Правильний Спосіб Життя» та «Правильне Зусилля». До останніх пагод можна дістатися тільки драбинами, а не зручними сходинками. Який у цьому сенс, мені пояснили Енея та Кемпо Нґа Ван Таші ще в перші дні мого тут перебування: Будда хотів, щоби його шлях потребував зусиль та наполегливості.
Найвищі пагоди групи Медитації, «Правильне Усвідомлення» та «Правильна Медитація», присвячені двом останнім ступеням Вісьмерикового Благородного Шляху. Я одразу помітив, що остання пагода дивиться просто в стіну стрімчака.
Я помітив також, що в Храмі немає жодної статуї Будди. А я пам’ятав, що в дитинстві бабуся казала мені, що буддисти моляться статуям, що зображають Будду — я натрапив на незрозумілі мені слова в якійсь книжці, що взяв у бібліотеці в Муурс Енд, і прибіг до неї із запитаннями. Де ж ці статуї в Храмі, я запитав у Енеї.
Вона пояснила мені, що на Старій Землі буддисти поділялися на два головні табори: Хінаяна, старіша течія, носила трохи зневажливу назву «Мала Колісниця» — на відміну від Махаяни, більш розповсюдженого вчення, із самоназвою «Велика Колісниця». Колись Хінаяна налічувала вісімнадцять шкіл, усі вони визнавали Будду вчителем і зосереджували увагу на самоспогляданні та вивченні вчення Будди, а не його обожнюванні. Але на час Великої Помилки з них залишалася тільки одна школа, Тхеревада, і лише у двох місцевостях Старої Землі, у віддалених районах Шрі-Ланки та Таїланду, що потерпали від хвороб та голоду. Решта ж буддистських шкіл, що розповсюдилися всесвітом під час Гіджри, належали до Махаяни, зосередженої на поклонінні статуям Будди, медитації заради порятунку душі, тогах кольору шафрану та інших символах, про які мені й казала бабуся.
Утім, пояснила Енея, на Тянь-Шані, найбільш буддійській з усіх загумінкових планет старої Гегемонії, буддизм повернувся до раціоналізму, самоспоглядання, неупередженого й вільного вивчення повчань Будди. Тому в Сюанькун-Си немає статуй Будди.
Ми зупиняємося, дійшовши місця, де закінчувався кам’яний карниз. Птахи кружляють навколо нас, раз у раз пікіруючи вниз, а відтак злітаючи вгору. Вони чекають, щоби ми забралися геть, аби повернутися до своїх гніздечок у тріщинах скель.
— Щось сталося, мала?
— Завтра в Зимовому Палаці в Поталі відбудеться прийом, — каже вона. Обличчя у неї червоне та вкрите пилом, бо вона цілий ранок працювала на вершечку риштовань. Я помічаю, що на лобі у неї подряпина і кілька краплинок запеклої крові.
— Чарльз Чі-К’яп Кемпо складає список тих, хто буде присутній від нас на прийомі, у кількості десятьох осіб, — продовжує вона. — У списку, звісно, Кемпо Нґа Ван Таші, а також доглядач Тципон Шакабпа, кузен Далай-лами Ґ’яло, його брат Лобсанґ, Ломо Дондруб, бо Далай-лама чув про його подвиги і хотів би його побачити, Тромо Трочі з Дхомі як торговий агент, а ще один із майстрів, що представлятиме робітників... це має бути Джордж або Джіґме...
— Не уявляю, щоби хтось із них пішов поодинці, — зауважую я.
— Я теж, — погоджується Енея. — Утім, гадаю, має піти Джордж. Він балакучіший. Може, Джіґме піде з нами та зачекає біля палацу.
— Це вісім, — кажу я. Енея бере мою руку у свої долоні. Пальці в неї загрубіли від праці, але, на мою думку, вони хоч як, а найніжніші та найгарніші жіночі пальці у всьому всесвіті.
— Дев’ята — це я, — каже вона. — Там буде страшенна купа народу — представники всіх міст і провінцій нашої півкулі. Найвірогідніше, ми не опинимося ближче, ніж за двадцять метрів від когось із Пакса.
— А може, нас представлять першими, — кажу я. — Закон Мерфі і різна така хреномоть.
— Еге ж, — посміхається Енея, і посмішка ця така ж точно, яку я бачив на обличчі моєї одинадцятирічної подружки, коли вона замислювала щось відчайдушне. — Хочеш піти як мій кавалер?
Я затамував подих.
— Я не пропустив би це нізащо в світі, — відповідаю я.
18
У ніч напередодні прийому у Далай-лами я почуваюся втомленим, але не можу заснути. А. Беттіка немає — він, Джордже та Джіґме залишилися в Йо-Кунґу разом із тридцятьма тюками будівельного матеріалу. Вони мали доправити його сюди ще вчора, але затрималися, бо в місті на схилах розколини страйкують вантажники. Завтра вранці А. Беттік підрядить інших носіїв і з ними подолає кілька кілометрів, що відділяють його від Храму.
Покрутившись на своєму футоні, я відкидаю його, натягаю штани з плащовки, вилинялу сорочку, берці та легку термокуртку. Виходжу зі своєї пагоди-спальні і помічаю, що з пагоди Енеї крізь матові вікна та двері-сьодзі пробивається світло ліхтаря. Знову вона засиджується допізна. Ступаючи тихо, щоби не потривожити її хитанням платформи, я спускаюся драбиною на головний рівень Завислого У Повітрі Храму.
Мене завжди вражає, яким порожнім він видається вночі. Спочатку я гадав, що це через відсутність будівельників: вони зазвичай мешкають в дерев’яних клітинках, розкиданих навколо Йо-Кунґу, а потім зрозумів, що у Храмі на ночівлю залишається й узагалі дуже мало людей. Найчастіше в своїй кабінці для майстрів ночують Джордж та Джіґме, але наразі вони теж у Йо-Кунґу разом із А. Беттіком. Інколи Кемпо Нґа Ван Таші залишається в монахів, але сьогодні він теж відбув до своєї домівки в Йо-Кунґу. Можливо, у Храмі можна зустріти ще жменьку монахів — тутешні аскетичні келії їм миліші за монастир в Йо-Кунґу. Це Чім Дін, Лобсанґ Самтен та монахиня Донка Ньяпсо. Інколи й літун Ломо також переночує разом із ними або в порожній пагоді, але не сьогодні. Він ще завидна вирушив до Зимового Палацу, поділившись зі мною своїми планами сходження на Нанда Деві на південь від Потали.
Тому я бачу лише одним-однісіньку цяточку м’якого світла за кілька сотень метрів звідси, на найнижчому рівні східного крила Храму. Але й це світло гасне у мене на очах. Увесь Храм лежить темний і мовчазний у зоряному сяйві. На небі нема ще ні Оракула, ні інших менших місяців, хоча на сході крайнебо починає трохи світлішати, провіщаючи, що місяці незабаром зійдуть. Зорі променіють неймовірно яскраво, без мерехтіння, і здається, що я дивлюся на них із космосу. Сьогодні небо вкрите тисячами зірок — не пригадую, щоби я бачив колись стільки зірок у небі Гіперіона чи Старої Землі... Я витягую шию, щоби роздивитися зірку, що повільно рухається небосхилом. Це той крихітний місяць, де наразі переховується корабель. Бортовий журнал із переговорним пристроєм у мене, як завжди, з собою, і я б залюбки тихенько смикнув корабель, для перевірки, але ми з Енеєю вирішили, що виходити без крайньої потреби на зв’язок із кораблем — навіть променевим каналом — зараз не варто. Усе через присутність поблизу Пакса.
120
Вісімковий Шлях — згідно з буддистським вченням, шлях, вказаний Буддою, який веде до припинення страждання і лежить посередині між схильністю до мирських задоволень і аскетизмом. Вісім спиць колеса Дхарми символізують Благородний Вісімковий Шлях.