Запанувало мовчання, і я знову поглянув на Енею, гадаючи, що зараз нам треба буде йти, і не знаючи, на який сигнал чекати — можливо, нас виведе Лорд-Гофмейстер? Я відчував, як мороз пробігає у мене поза спиною, позаяк бачив, якими голодними очима невідступно дивиться чудисько Немез на Енею. Раптом тишу порушив архієпископ Брик:
— Ми говорили з Його Високістю Регентом Токрою, — звернувся він до нас, наче запрошуючи стати суддями в їхньому диспуті, — про те, як наше Таїнство Воскресіння дивним чином збігається з вірою стародавніх буддистів у реінкарнацію.
— Овва! — вигукнув хлопчик на золотому троні, й обличчя його засяяло, наче нарешті він почув щось цікаве для себе. — Але ж не всі буддисти вірять у реінкарнацію. Навіть до того, як ми мігрували на Тянь-Шань, до тих значних змін, яких зазнала наша філософія тут, не всі школи буддизму поділяли концепцію народження заново. Ми знаємо достеменно, що Будда відмовився обговорювати зі своїми учнями питання, чи існує життя після смерті. «Такі питання, — сказав він, — не стосуються практики Шляху, і на них не можна дати відповідь, не виходячи за обмеження людського існування». Бачте, джентльмени, буддійське вчення значною мірою можна вивчати, поділяти та застосовувати у повсякденному житті, не заглиблюючись у надприродне.
Архієпископ розгубився й збентежився. Але кардинал Мустафа швидко прийшов йому на допомогу:
— Але хіба ваш Будда не сказав, і я певен, що у ваших книгах записані ці його слова — виправте мене, Ваша Святосте, якщо я помиляюся: «Існує ненароджене, невиникле, нестворене й нескладене; якщо цього не існувало би, не було б жодного порятунку від світу народжених, виниклих, створених і складених».
Посмішка на обличчі хлопчика залишилася незмінною:
— Він дійсно це сказав, Ваша Превелебносте, браво! Але хіба в нашому фізичному всесвіті не існує елементів, які ми поки що не в змозі повністю осягнути, які водночас і підкоряються фізичним законам, і можуть бути віднесені до ненароджених, невиниклих, нестворенихі нескладених?
— Наскільки я знаю, таких не існує, Ваша Превелебносте, — люб’язно відповів кардинал Мустафа. — Але я не вчений. Я тільки вбогий священик.
Не звертаючи уваги на ці дипломатичні викрутаси, хлоп’я на троні, очевидно, не збиралося міняти тему розмови.
— Як ми вже казали, кардинале Мустафо, наша гілка Буддизму зазнала значних змін, відколи ми висадилися на цій гірській планеті. Сьогодні наше вчення просякнуте духом Дзену. А один зі славетних майстрів Дзену на Старій Землі, поет Вільям Блейк, сказав одного разу: «Вічність закохана у витвори часу»[126].
Нерухома, наче наклеєна, посмішка кардинала Мустафи показувала, що він нічого не розуміє.
Далай-лама вже не посміхався. Хлопчик дивився привітно, але серйозно:
— Чи не здається вам, кардинале Мустафо, що пан-Блейк мав на увазі, що час, який не має кінця, не має і вартості? Що будь-яка істота, позбавлена смертності, — навіть Бог — можливо, заздрить дітям плинного часу?
Мустафа кивнув, але не на знак згоди.
— Ваша Святосте, я не розумію, як Бог може заздрити бідному смертному людству. І в жодному разі Бог не здатний заздрити...
Тоненькі, майже непомітні брови хлопчика піднялися вгору.
— А хіба ваш християнський Бог не є всемогутнім за визначенням? Якщо так, то він, чи, може, вона, мають бути здатними заздрити.
— Е, це дитячий парадокс, Ваша Святосте. Зізнаюся, що я не є знавцем ані логічної апологетики, ані метафізики. Але, будучи князем Христової Церкви, я знаю з катехізису й зі свого серця, що Бог не здатний заздрити... а надто своїм недосконалим чадам.
— Недосконалим? — перепитав хлопчик.
Кардинал Мустафа посміхнувся поблажливо і відповів терпляче, наче наставник, котрий розмовляє з нерозумною дитиною:
— Людство є недосконалим через свою схильність до гріхів, — м’яко промовив він. — Господь не може заздрити здатності грішити.
Далай-лама кивнув задумливо:
— Один із наших майстрів Дзену, чоловік на ім’я Іккю[127], написав в одному зі своїх віршів:
Кардинал Мустафа трохи зачекав, а коли зрозумів, що продовження не буде, запитав:
— А про які три світи він говорив, Ваша Святосте?
— Це було ще до епохи космічних польотів, — відказав хлопчик, вмощуючись зручніше на високих подушках трону.
— Три Світи — це минуле, теперішнє та майбутнє.
— Дуже мило, — сказав кардинал Священної Канцелярії. Його помічник отець Фарелл, котрий стояв позаду нього, дивився на хлопчика з холодним несхваленням. — Але ми, християни, не віримо, що гріх, чи наслідки гріха, чи, у цьому випадку, відповідальність за скоєний гріх, закінчується разом із життям, Ваша Святосте.
— Саме так, — посміхнувся хлопчик. — І саме тому мені цікаво, навіщо ви штучно подовжуєте життя за допомогою вашої істоти-хрестоформи. Ми вважаємо, що смерть змиває все, що було написано на дощечці. Ви вважаєте, що за смертю йде суд. Тоді навіщо відтягувати із тим судом?
— Ми вважаємо хрестоформу таїнством, яке нам дарував наш Господь Ісус Христос, — лагідно відповів кардинал Мустафа. — Вперше цей суд відтермінував для нас наш Спаситель, коли пішов заради нас на хрест і взяв на себе кару за наші гріхи. Тим самим Господь дарував нам можливість вічного життя на небесах, якщо ми зробимо такий вибір. Хрестоформа — це ще один дар від Спасителя, можливо, для того, щоби ми мали час навести лад у своїх домівках, перш ніж іти на останній суд.
— Так, зрозуміло, — зітхнув хлопчик. — Але, можливо, Іккю мав на увазі, що грішників узагалі немає. І гріха немає. Що «наші» життя нам не належать...
— ...так і є, Ваша Святосте, — перервав його кардинал Мустафа, так наче підбадьорював учня-важкодума. Я помітив, як Регент, Лорд-Гофмейстер і всі, хто стояв поблизу трону, смикнулися при його втручанні в слова Далай-лами. — Наші життя нам не належать, вони належать нашому Господу та Спасителю... належать служінню Господу та Нашій Матері Святій Церкві.
— ...нам не належать, а належать всесвіту, — продовжував хлопчик. — І що наші діяння, добрі й погані, також є власністю всесвіту.
Кардинал Мустафа скривився.
— Це гарна фраза, Ваша Святосте, але, можливо, занадто абстрактна. Без Бога всесвіт може бути тільки машиною... бездумною, безжальною, безчуттєвою.
— Чому? — поцікавився хлопчик.
— Перепрошую, Ваша Святосте?
— Чому всесвіт має бути бездумною, безжальною, безчуттєвою машиною без Бога, як ви його визначаєте? — неголосно промовив хлопчик. Він стулив повіки.
Кардинал Мустафа склав пальці дашком, торкнувся губ, наче в молитві або в роздумі.
— Дуже гарно, Ваша Святосте. Це знову Іккю?
Далай-лама посміхнувся від вуха до вуха.
— Ні, це я. Коли не можу заснути, я складаю вірші Дзен.
Священики притлумлено фиркнули. Немез не зводила очей із Енеї.
Кардинал Мустафа теж повернувся до Енеї.
— Пан-Анандо, — проказав він, — а ви маєте власну думку з цих вагомих питань?
Я не відразу збагнув, до кого він звертається, доки не пригадав, що Далай-лама відрекомендував Енею Анандою, найпершим учнем Будди.
— Мені на гадку спадає ще один невеличкий вірш Іккю, що відповідає моїй думці, — сказала вона.
Архієпископ Брик прокашлявся і приєднався до розмови.
— Це здається досить прозорим, юна панночко. Ви не вірите, що Бог неодмінно відгукнеться на наші молитви.
126
Eternity is in love with the productions of time (англ.). Вільям Блейк. Весілля Неба і Пекла. William Blake (The Marriage of Heaven and Hell, 1790-1793).
127
Іккю Содзюн (01.02.1394 —12.12.1481) — японський чернець, поет, художник, каліграф, майстер чайної церемонії і театру Но.