— А коли саме капітан де Сойя проковтне наживку, з’явиться й буде знищений, як ти вважаєш?
Кардинал Лурдусамі подивився на свій комлоґ:
— Найближчими годинами, Ваша Святосте. Найближчими годинами.
— Помолимося за успішне завершення цієї справи, — прошепотів Папа. — Помолимося за порятунок нашої Церкви та нашої раси.
І обидва чоловіки в Кімнаті сліз схилили голови в молитві.
Я ПОЧИНАЮ ПРОЗРІВАТИ ЩОДО ПЛАНІВ ЕНЕЇ ТА СИЛИ, яку вона має, у перші ж дні після нашого повернення з палацу Далай-лами в Поталі.
Зустріч, яку нам влаштували в Храмі, дивує мене. Рахіль і Тео плачуть, обіймаючи Енею. А. Беттік ляскає мене по спині єдиною своєю долонею й обіймає обома руками. Зазвичай мовчазний Джіґме Норбу спочатку обіймає Джордже Тцаронґа, потім стає в чергу, щоб обійняти всіх нас, хто ходив на прийом, а коли обіймає, по його запалих щоках котяться сльози. Усі, хто були в Храмі, прийшли привітати нас радісними вигуками, оплесками та сльозами. Нарешті я втямлюю, що люди боялися, що ми не повернемося з прийому на честь Пакса. Принаймні боялися за Енею. Тільки тепер, коли ми повернулися, я розумію, що ми були на волосину від загибелі.
Ми знову беремося за роботу, завершуючи реконструкцію Сюанькун-Си. Я працюю разом із Ломо, А. Беттіком та верхолазами на найвищій платформі, а Енея з Рахіллю та Тео здійснює нагляд на найскладніших ділянках по всьому будівництву.
Цього вечора всі мої думки крутяться навколо того, як би швидше залишитися наодинці з моєю коханою. Кілька квапливих, але жагучих поцілунків, якими ми обмінялися після загального обіду, знайшовши якийсь закапелок, показали мені, що Енея поділяє це бажання. Але на цей вечір заздалегідь заплановані збори «дискусійного гуртка» — як виявилося згодом, останні, — і на центральній платформі, обладнаній під ґомпу, у вечірніх сутінках збирається понад сотня народу. На щастя, після першої попереджувальної зливи сезон дощів узяв перепочинок, і, коли сьогодні сонце сідає західніше гряди Куньлунь, вечір стоїть просто чудовий. Уздовж сходів, що ведуть до ґомпи, потріскують смолоскипи та лопотять прапори.
Я вражений тим, хто завітав сьогодні на зібрання: з Потали повернувся Тромо Трочі з Дхомі — попри те, що він уже мав відбути на захід у справах; прибула Дорджі Памо з дев’ятьма улюбленими своїми помічницями; я бачу багатьох із тих, хто був на прийомі у Палаці — переважно це молодь; а наймолодший і найвидатніший поміж усіма присутніми — Далай-лама. Він прибув інкогніто, у простій червоній мантії та накидці з капюшоном, без Регента та Лорда-Гофмейстера, супроводжуваний тільки своїм особистим охоронцем та Головним глашатаєм, Карлом Лінґа Вільямом Ейхедзі.
Я стаю позаду у переповненому приміщенні. Годину чи трохи більше дискусія в гуртку триває як зазвичай, Енея її скеровує, але ніколи нею не керує. Проте помалу, відповідаючи на питання, вона розвертає бесіду в потрібне русло. Я бачу, що вона — справжня майстриня тантричного буддизму та дзену, не гірша від тих ченців, котрі десятиріччями вдосконалюються в коанах та Дгармі. Одному з ченців, який бажає зрозуміти, чому б їм не прийняти безсмертя, запропоноване Паксом, як одну з форм переселення душ, вона цитує Будду. Той сказав, що народжується заново не якийсь окремий організм, а на всі речі поширюється «аніка», закон мінливості. Після цього вона розглядає поняття «анатта», що буквально означає «не я», через яке Будда заперечував існування окремої сутності, відомої як «душа».
Відповідаючи на ще одне запитання про смерть, Енея цитує коан Дзен.
«Один монах сказав Тозанові: „Монах помер; куди він пішов?“ Тозан відповів: „Прокотилася пожежа; трава пустила нові паростки“».
— Пан-Енеє, — каже Куку Се, і рум’янець виступає на її розумному обличчі. — Це «му»?
Я вже знаю від Енеї, що «му» — це елегантний прийом у Дзені, який можна перекласти як «Забери своє питання назад».
Кохана посміхається. Вона сидить біля протилежної від дверей стіни — вірніше сказати, там, де мала би бути стіна, але наразі ширми розсунуті і над Священною Горою Півночі в небі сяють яскраві зорі.
— Певного мірою, — тихо каже вона. У кімнаті панує тиша, усі ловлять кожне її слово. — Це значить також, що монах мертвий, наче цвях в одвірку. Він не пішов кудись, і, що ще важливіше, він нікуди не пішов. Але й життя нікуди не пішло. Воно продовжується в іншій формі. Серця сумують через смерть монаха, але життя не поменшало. Рівновага життя у всесвіті не похитнулася ні на йоту. Але цілий всесвіт, той, що відтворювався в серці та розумі монаха, помер. Якось Сеппо сказав Генші: «Монах Шинсо запитав мене, куди подівся один мертвий монах, і я відповів йому, що це те ж саме, що відбувається з кригою, коли вона перетворюється на воду». Генші сказав: «Це правильна відповідь, але я би відповів не так». — «А як би ти відповів?» — запитав Сеппо. І Генші відповів: «Це наче вода, що повертається до води».
На секунду запала тиша, а тоді хтось із передніх рядів сказав:
— Розкажи нам про Поєднувальну Безодню.
— Давно колись, — починає вона, а вона завжди починає свої розповіді з цих слів, — існувала Безодня. І Безодня була поза часом. Насправді, Безодня була сиротою часу... сиротою простору. Але Безодня не належала часу, не належала простору, і не належала Богу. І Богом вона теж не була. Насправді, Безодня еволюціонувала значно пізніше того, як час і простір розставили межі всесвіту, але вона не була прив’язана ні до часу, ні до простору. Вона вільно просочувалася континуумом до початку Великого Вибуху й до Малого Пшику, яким усе закінчиться. — Тут Енея замовкає й підносить долоні до скронь жестом, якого я не бачив у неї з того часу, коли вона була дитиною. Але сьогодні ввечері вона не виглядає дитиною. Очі в неї втомлені, але сповнені життя. Навколо очей утома і клопоти намалювали рисочки. Я люблю ці очі. — Поєднувальна Безодня — розумна, — каже вона впевнено. — Вона породжена розумними сутностями, значна частина яких своєю чергою створена розумними сутностями.
Поєднувальна Безодня зшита із квантової речовини, переплетена з планківським простором, планківським часом і лежить під просторово-часовим континуумом і навколо нього, наче чохол на ватяній ковдрі. Поєднувальна Безодня не є ні містичною, ні метафізичною, вона є результатом дії фізичних законів всесвіту і відповідає їм. Вона є продуктом всесвіту, що еволюціонує. Структура безодні сформована розумом та почуттям. Це артефакт усвідомлення всесвітом себе самого. Поєднувальна Безодня не є продуктом лише людського розуму та почуттів, її створили сотні тисяч розумних рас за мільярди років. Це єдина константа у всесвіті, що постійно еволюціонує, єдине спільне поле для рас, що мають розвинутися, розквітнути, зістарітися та загинути, для рас, що відділені одна від одної мільйонами років у часі та сотнями мільйонів світлових років у просторі. А для того, щоби зайти у Поєднувальну Безодню, існує лише один ключ...
Енея знову робить паузу. Її подружка Рахіль сидить неподалік від неї, схрестивши ноги, й уважно слухає. Я вперше помічаю, що Рахіль — жінка, до якої я так по-дурному ревнував упродовж цих останніх місяців, — справжня красуня: коротке волосся кольору темної міді лежить хвилями, великі зелені очі всіяні золотими блискітками, щоки палають рум’янцем. Вона приблизно того ж віку, що й Енея; їй трохи за двадцять, і місяці праці на висоті під жовтим сонцем Тянь-Шаню визолотили її шкіру.
Енея торкається плеча Рахілі.
— Моя подруга, яку ви бачите, була немовлям, коли її батько відкрив цікаву особливість всесвіту, — продовжує Енея свою розповідь. — Її батько, вчений на ім’я Сол, десятиріччями бився над загадкою взаємин між Богом і людиною. А тоді якось, за екстремальних обставин, вдруге поставши перед втратою своєї доньки, Солу була дарована саторі — йому, завдяки самій інтуїції, повністю відкрилося те, що за мільйон років наших повільних розумових зусиль ясно бачили лише окремі обранці... Сол побачив, що любов — це реальна сила, що діє у всесвіті... діє так само реально, як електромагнітна чи слабка взаємодія[134]. Така ж реальна, як сила тяжіння, і багато в чому підпорядкована тим самим законам. Універсальний закон обернених квадратів[135], наприклад, у багатьох випадках так само поширюється на любов, як і на гравітаційне тяжіння.
134
слабка взаємодія — одна із чотирьох фундаментальних фізичних взаємодій між елементарними частинками поряд із гравітаційною, електромагнітною і сильною взаємодією. Найвідомішим її проявом є бета-розпад і пов’язана з ним радіоактивність. Взаємодія названа слабкою, оскільки напруженість відповідного їй поля в 1013 разів менша, ніж у полів, що утримують разом ядерні частинки (нуклони і кварки) і в 1010 менша за кулонівську на цих масштабах, проте значно сильніша, ніж гравітаційна. Взаємодія має короткий радіус дії і проявляється лише на відстанях порядку розміру атомного ядра.
135
закон обернених квадратів — закон, який стверджує, що значення деякої фізичної величини в даній точці простору обернено пропорційне квадрату відстані від джерела поля, яке характеризує ця фізична величина.