Сол збагнув, що у Поєднувальній Безодні єднальною силою є саме любов, вона є ниттю й тканиною всього покриву.
І в цю мить саторі Сол зрозумів, що людство — не єдиний ткач цього неймовірного гобелену. Сол на мить побачив Поєднувальну Безодню та силу любові, що стоїть за цим поєднанням, але він не міг знайти вхід до цього середовища. Людські істоти, котрі тільки нещодавно зробили крок уперед від своїх родичів-приматів, ще не розвинули в собі сенсорних здібностей, щоби ясно бачити Поєднувальну Безодню та входити до неї.
Я кажу «ясно бачити», бо кожна людина з відкритим серцем та ясним розумом може побачити розрізнені, але яскраві пейзажі із загальної панорами Безодні. Як Дзен не є однією з релігій, а квінтесенцією релігії, так і Поєднувальна Безодня не є якимсь одним станом душі, бо вона є всеохопним станом душі. Безодня охоплює собою всі ймовірності, коли її фронт стоячих хвиль взаємодіє із тим фронтом стоячих хвиль, що визначає розум людини, його особистість. До Поєднувальної Безодні торкався кожен з нас, хто плакав від щастя, хто прощався з коханим, хто переживав оргазм, стояв над могилою рідної людини чи вперше дивився в очі своїй дитині.
Енея дивиться на мене, коли каже це, і я відчуваю, як руки мені беруться сиротами.
— Поєднувальна Безодня завжди огортає наші думки та почуття, — веде вона далі, — ця Безодня невидима, але така ж реальна, як подих коханого, котрий усю ніч спить поруч. Її реальна, хоч і прихована присутність у нашому всесвіті є одним із головних джерел тих міфів і релігій, що ми створюємо, причиною нашої впертої сліпої віри в екстрасенсорні здібності, телепатію та передбачення майбутнього, в демонів, напівбогів, воскресіння, реінкарнацію, привидів, месій і ще хтозна в яку не зовсім адекватну маячню. — Це її ствердження змушує понад сотню слухачів, монахів, робітників, інтелектуалів, політиків, святих людей засоватися на своїх місцях. Вітер дужчає, і платформа легенько розгойдується, як і передбачено проектом. Десь південніше Йо-Кунґу прокочується грім.
— Так звані «Чотири принципи Дзен»[136], які приписують Бодгідгармі й датують шостим сторіччям від Різдва Христового, можуть слугувати практично ідеальним дороговказом для знаходження Поєднувальної Безодні чи принаймні окреслювати її абрис, відсіюючи зайву плутанину, привнесену іншими вченнями, — веде Енея далі. — По-перше, не залежати від слів та літер. Слова — це світло і звук нашого існування, блискавка, що розтинає ніч. Поєднувальну Безодню варто шукати серед найпотаємніших таємниць і серед найглибшого мовчання всіх речей... у тому місці, де перебуває дитинство.
По-друге, покладатися на спеціальну передачу за межами Писань. Художник упізнає художника в іншій людині, щойно олівець торкається аркуша паперу. Музикант відрізнить музиканта від мільйонів тих, хто видобуває ноти, щойно почує, як він грає. Поет дізнається, що перед ним поет, почувши кілька складів, а надто таких, що не дотримуються звичайних значень та форм. Чора пише[137]:
Слова й образи переплавилися, але в тиглях залишилося золото речей суттєвіших, тих, які P. X. Блайс та Фредерік Франк колись назвали «темним полум’ям життя[138], що палає в усіх життях» та «баченням не очима, а єством; печінками співпереживання».
Біблія бреше. Коран бреше. Талмуд і Тора брешуть. Брешуть Євангелія. Сутта-пітака, Нікаї, Ітівуттака та Дхаммапада брешуть[139]. Бодгісаттва й Амітагба брешуть[140]. Кожне Письмо бреше... так само як брешу я, коли наразі кажу вам це.
Усі ці святі книги брешуть не навмисно і не тому, що їм бракує виразності, а через те, що істина в них передається словами; всі ці образи, настанови, правила, канони, цитати, притчі, заповіді, коани, дзадзени та нотації в цих чудових книжках тільки ставлять загату зі слів між людиною і Поєднувальною Безоднею, заважаючи людині її відчути.
По-третє, шукати прямий шлях до людської душі. Дзен, який найкраще зрозумів Безодню, відчуваючи потребу її відшукати, вирішував проблему, як показати, не вказуючи пальцем, як створити мистецтво без середовища, як почути могутній звук у вакуумі, де немає звуків. Шикі писав[141]:
В цьому — і я маю на увазі не вірш як такий — суть пошуків ключа, який відкриє браму до Поєднувальної Безодні. Сто тисяч рас на мільйоні планету часи, що давно минули, мали кожна свої села, навіть якщо в них не було будинків, свої танці під місяцем, навіть якщо планети не мали супутників, запах свіжої риби, навіть якщо там не було ні риби, ні океанів. Це можна поділяти незалежно від часу, незалежно від слів, незалежно від того, існує ця раса чи її вже нема.
По-четверте, дивитися у власну природу і ставати буддою. Щоби зробити це, не потрібно десятиріччями медитувати, або хреститися в церкві, або вивчати Коран. Природа Будди, урешті-решт, — це природа людини, котра пройшла крізь тигель. Усім квітам, без винятку, властива сутність квіток. Дикий собака або сліпа вівцекоза мають сутність собаки чи вівцекози. Кожне місце має свою сутність. І лише людство намагається щосили, і безрезультатно, стати тим, чим воно є. Тому є багато причин, і вони непрості, але всі вони випливають з того факту, що у всесвіті, який еволюціонує, ми еволюціонували як орган, що сам себе споглядає. Чи може око побачити само себе?
Енея замовкає на хвильку, і в тиші всі ми чуємо, як десь за хребтом перекочується громовиця. Дощі затрималися на кілька днів, але їхній прихід неминучий. Я намагаюсь уявити собі ці будинки, гори, перевали, канатки, мости, стежки та платформи, коли їх укриє намерзла крига, завісять густі тумани. Ця уявна картина змушує мене здригнутися.
— Будда розумів, що ми можемо відчути Поєднувальну Безодню, якщо приглушимо надокучливий шум повсякденності, — каже Енея після паузи. — В цьому сенсі саторі — це велике й благословенне мовчання після того, як ти впродовж днів, а то й місяців був змушений слухати оглушливу стереосистему сусіда. Але Поєднувальна Безодня — це щось значно більше, ніж просто мовчання... це початок учування. Вивчити мову мертвих — ось перше завдання, що стоїть перед тими, хто входить до середовища Безодні.
Ісус із Назарета входив до Поєднувальної Безодні. Ми це знаємо. Його голос — найчистіший серед тих, хто говорив мовою мертвих. Він залишався там достатній час, аби перейти на другий рівень відповідальності та зусиль і вивчити мову мертвих. Він дізнався достатньо, щоби чути музику сфер[142]. Він зумів опанувати хвилі вірогідності настільки, що побачив власну смерть і знайшов у собі мужність не уникати її, коли міг це зробити. І ми знаємо, що принаймні тоді, коли він прийняв смерть на хресті, він отримав знання, як зробити перший крок, як пройти крізь просторово-часове павутиння Поєднувальної Безодні і з’явитися перед своїми друзями та учнями за кілька кроків у майбутньому від тієї миті, де він вмирав на хресті.
І, проблиском побачивши позачасовість та вічність Поєднувальної Безодні та звільнившися від обмежень часу, Ісус зрозумів, що ключем є він сам — не його повчання, не Письмо, що відображає його ідеї, не возвеличення його чи витягнутого із забуття Бога Старого Заповіту, у якого він сам непохитно вірив, — ні, він сам, Ісус, людина, в клітинах якої міститься код, що дозволяє відчинити браму. Ісус зрозумів, що його здатність відчиняти браму залежить не від його розуму чи душі, а від його плоті та крові... точніше кажучи, від його ДНК.
Коли під час Таємної Вечері Ісус із Назарета запросив своїх апостолів пити його кров та їсти його тіло, він не висловлювався образно, не виконував магічного Переосутнення і не започатковував на віки відповідний ритуал. Ісус хотів, щоби вони прийняли його кров... кілька крапель, розчинених у жбані з вином... та його тіло... кілька порошинок шкіри в короваї хліба. Він віддавав себе в буквальному сенсі, знаючи, що ті, хто вип’є його кров, отримає і його ДНК, а разом з нею і здатність осягти Поєднувальну Безодню, Безодню, яка поєднує всесвіт.
136
Чотири принципи Дзен приписують Бодгідгармі (в Китаї також знаний як Дамо; 440-528 або 536), першому патріарху чань-буддизму, засновнику вчення чань (дзен), 28-му патріарху буддизму). У «Трактаті про світильник і світло», походження якого приписують Бодгідгармі, ці принципи звучали так: «Передача істини поза писаннями й мовами, немає ніякої залежності від слова й букви. Передача думки безпосередньо від серця до серця, споглядання власної споконвічної природи і є реалізацією стану Будди».
138
Реджинальд Хорас Блайс (Reginald Horace Blyth, 03.12.1898 — 28.10.1964) — британський японіст і синолог, автор праць, присвячених хайку та дзен-буддизму.
Фредерік Франк (Frederick Sigfred Franck, 12.04.1909 — 05.06.2006) — художник, автор понад 30 праць з буддизму й інших духовних практик. Очевидно, наведено цитату із книжки: Zen and Zen Classics: Selections from R.H. Blyth. Author, Reginald Horace Blyth. Compiled by, Frederick Franck.
139
Нікаї — збірники повчань. Ітівуттака — висловлювання Будди з питань моралі; Дхаммапада — найвідоміший текст палійського канону Тіпітака, який містить 423 найважливіші засади буддистської етики.
140
Бодгісаттва («пробуджена істота») — просвітлена істота в буддизмі, що прагне досягнути стану Будди заради спасіння всіх живих. У ряді джерел Бодгісаттвою називають будду минулого — Сіддгартху Ґаутаму до його сходження на землю й досягнення стану будди, а також будду майбутнього — Майтрею, що мусить з’явитися наприкінці світу.
Амітабга — найшанованіший будда у махаяністському вченні Чистої землі, один із П’яти будд мудрості у вченні ваджраяни. Вважається милостивим буддою, оскільки пояснює універсальний закон буття у Західному раю і приймає під своє заступництво всіх осіб, які щиро моляться і просять про його допомогу.
142
музика сфер, Гармонія сфер, гармонія світу