— Я допоможу, — сказала Енея. — Спробую допомогти. А крім того, це ваше завдання. І їхнє.
— Але ми можемо ділитися з ними причастям? — запитав Лобсанґ.
— Якщо вони попросять про це, — відповіла Енея. Хлопчикові вона сказала: — Благословіть мене, Ваша Святосте.
Дитина посміхнулася:
— Це я повинен просити твого благословення, Вчителько.
— Не відмовляйте, будь ласка, — сказала Енея, і я знову почув утому в її голосі.
Далай-лама вклонився і промовив, заплющивши очі:
— Це з «Молитви Кунту Зангпо»[162], яку я отримав у видінні від свого тертона[163] у минулому житті:
Енея вклонилася хлопчикові.
— «Палац Первинного Простору Порожнечі», — стиха повторила вона. — Наскільки це елегантніше, ніж моя неоковирна назва: «Поєднувальна». Дякую, Ваша Святосте.
Хлоп’я вклонилося.
— Дякую тобі, преподобна Навчителько. Хай смерть твоя буде миттєвою й не такою болісною, як ми обоє очікуємо.
Ми з Енеєю повернулися на корабель-дерево.
— Що це він мав на увазі? — вибухнув я, схопивши її за плечі. — «Смерть миттєва й не така болісна»?! Що це, чорт забирай, має означати? Хіба ти плануєш, щоби тебе розіп’яли? Невже ти збираєшся грати цю кляту роль месії аж до такого химерного фіналу? Скажи мені, Енеє! — Тут я зрозумів, що трясу її за плечі... трясу мою подружку, мою кохану дівчинку... Руки мені безсило впали.
Енея обхопила мене руками, припала до мене.
— Просто залишайся зі мною, Роле. Залишайся зі мною якнайдовше.
— Залишуся, — сказав я, пестячи її по спині. — Клянуся тобі, що так я і зроблю.
НА ФУДЖІ МИ РОЗПРОЩАЛИСЯ З КЕНШИРО ЕНДО та Харуюкі Отакі. На Денеб-Драй залишилася дівчинка, яку я раніше ніколи не бачив, десяти років, на ім’я Катерина. Очевидно, вона не боялася залишатися тут сама. На Сьомій Дракона, цій замерзлій планеті, де навіть повітря перетворилося на кригу, де було підло вбито отця Ґлавка та наших друзів чітчатуків, охоче згодився залишитися Рімзі Кійпу, наш завжди сумний та замислений складальник риштовань. На Невермор-Дарма ми висадили ще одного чоловіка, з яким я раніше не мав честі зустрічатися. Це був літній джентльмен з чудовими манерами, який, утім, був схожим на рідного брата Мартіна Силена, хіба що більш добросердого. На Божегай, туди, де А. Беттік десять стандартних років тому позбувся частини руки, разом зі мною та Енеєю телепортувалися два лейтенанти-тамплієри з команди Гета Мастіна, телепортувалися, щоби там залишитися. На Хевроні, позбавленому наразі своїх єврейських мешканців, але заселеному натомість добрими християнськими колоністами, яких направив сюди Пакс, сенешайські алуїти-емпати ЛЛ-ЄЄООНН та ОО-ЄЄААЛЛЬ із сумом попрощалися з нами ввечері серед безмежної пустелі, де скелі ще жевріли полуденним жаром.
На Парваті з нами розпрощалися сестри Куку Се та Кей Се. Зазвичай життєрадісні жінки плакали, обіймаючи нас. На Есквіті ми залишили родину: батьків і п’ятьох їхніх золотоволосих діточок. Над Морем Безкраїм — планетою, зітканою з білого крутовир’я хмар та синього океану, Енея запитала сержанта Ґреґоріуса, чи не погодиться він спуститися на планету з нею, щоби влитися до лав повстанців і підтримати їх.
— І покинути капітана? — вигукнув велетень, очевидно шокований такою пропозицією.
Де Сойя виступив наперед.
— Немає більше капітана, сержанте, друже мій дорогоцінний. Є тільки священик без Церкви. І, гадаю, тепер ми зробимо більше корисного поодинці, ніж разом. Я правий, пан-Енеє?
Моя кохана кивнула.
— Я сподівалася, що моїм представником на Морі Безкрайому буде Ломо, — сказала вона. — І контрабандисти, і повстанці, і мисливці на Левіафана з Вогняною Пащею поважають силу. Тут потрібний справжній чоловік. Але тут буде дуже непросто й небезпечно... Тут усе ще бушує повстання, а Пакс не бере полонених.
— Я не боюся небезпеки! — заперечив велетень. — Я охоче помру тисячу разів істинною смертю заради доброї справи.
— Я ніколи не сумнівалася в цьому, сержанте, — сказала Енея.
Велетень подивився на свого колишнього капітана, тоді перевів погляд на Енею.
— Дівчино, я знаю, що ти не любиш казати людям про майбутнє, хоч усім нам відомо, що ти зазираєш туди час від часу. Скажи мені тільки одне: чи є шанс, що ми з моїм капітаном знову побачимось?
— Так, — відповіла Енея. — І ще з кимось. Кого ви вважаєте мертвим... з капралом Кі.
— Тоді я погоджуюсь. Зроблю так, як ти хочеш. Хоча тепер я й не підкоряюся більше наказам командирів Швейцарської гвардії, але виконувати накази вони мене навчили.
— Ми просимо наразі не про покірність, — зауважив отець де Сойя. — Йдеться про важчі і глибинніші речі.
Сержант Ґреґоріус замислився ще на якусь секунду.
— Слухаюсь! — сказав він нарешті й роззирнувся, щоби побачити кожного з нас востаннє. — Ходімо, дівчинко, — сказав він і простягнув руку Енеї.
Ми залишили його на покинутій платформі, десь у Південній припливно-відпливній течії, але Енея запевнила його, що батискафи з’являться тут протягом доби, не пізніше.
НАД ПЛАНЕТОЮ МАДРЕ ДЕ ДІОС ОТЕЦЬ ДЕ СОЙЯ САМ ВИСТУПИВ наперед, але Енея виставила руку, щоби зупинити його.
— Це моя планета, — здивувався священик. — Тут я народився. Тут була моя парафія. Я завжди хотів померти саме тут.
— Може, колись так і станеться, — відказала Енея, — але наразі ви потрібні мені в більш відповідальному місці і для небезпечнішого завдання, Федеріко.
— Де саме? — запитав священик. Очі його, як завжди, залишалися сумними.
— На Пацемі, — відповіла Енея. — Там буде наша остання зупинка.
Я підійшов ближче.
— Зажди, мала, — сказав я. — На Пацем з тобою піду я, якщо ти наполягаєш на тому, щоби йти туди. Ти сказала, що я можу залишитися з тобою. — Навіть я сам міг розчути виклик і відчай у моєму голосі.
— Так, — сказала Енея, торкнувшись мого зап’ястка своїми холодними пальцями. — Але я б хотіла, щоби з нами пішов ще й отець де Сойя, коли прийде час.
Єзуїт мав спантеличений і трохи розчарований вигляд, але він схилив голову, погоджуючись. Очевидно, покорі в Товаристві Ісуса вчать ще успішніше, ніж навіть у Швейцарській гвардії.
Зрештою, на Мадре де Діос згодилися залишитися будівельники з Тянь-Шаню Войтек Майєр та Вікі Ґрошель, котрі нещодавно обручилися.
На Фріхольмі з нами попрощався Януш Куртика.
На Кастроп-Раукселі, нещодавно повторно реформованій та заселеній Паксом планеті, згодився залишитися воїн Джіґме Парінг — з тим, щоби знайти серед місцевих мешканців потенційних бунтівників. Над Ощадливістю, коли паксівські військові кораблі перетворювали наше захисне поле на зливу гуркоту та сяйва, жінка на ім’я Гелен Дін О’Брайєн зробила крок наперед і взяла Енею за руку. На Есперансі ми з Енеєю попрощалися із колишнім мером Йо-Кунґу Чарльзом Чі-К’яп Кемпо. На Мураві, стоячи по груди у жовтій траві прерій, що вкривала всю цю планету, ми розпрощалися з Ішером Перпетом, одним із відважних повстанців, якому вдалося свого часу втекти з паксівської галери і долучитися до команди отця де Сойї. На Кум-Ріяд, де паксівські переселенці швидко пускали під бульдозери мечеті або перебудовували їх під християнські храми, ми телепортували серед глупої ночі колишнього біженця з цієї планети на ім’я Мервін Мохаммед Алі та нашого перекладача на Тянь-Шані, розумника Перрі Самдапа.
162
Кунту Зангпо (