Альбедо повернувся до неї спиною і зробив жест найближчій з потвор Немез.
— Вона марить. Заший їй рота.
— Ні! — гаркнув кардинал Лурдусамі. Очі пузана аж світилися увагою та збудженням. — Не сміти її чіпати, поки я не скажу.
Проте Немез, що знаходилася праворуч від Енеї, уже тримала в руках голку та котушку з дратвою.
При цих словах бліда, як смерть, потвора зупинилася й подивилася на Альбедо, очікуючи на інструкції.
— Зачекай, — кинув радник.
— Ви хотіли паразитувати на нейронних мережах безпосередньо, — сказала Енея. — Тому мільярди сутностей Корду сформували кожна свою матрицю у вигляді хрестоформи і приєдналися напряму до своїх людських господарів. Ви підтримуєте зв’язок між собою через старі інфосфери, ви встановили нові зв’язки через нові вузли мегасфер із рушіями Ґедеона, але найбільше вас тішить те, що ви тепер розмістилися так близько до джерела свого живлення.
Альбедо відкинув голову й розреготався, показуючи бездоганні зуби. Він розвів руками і повернувся до трьох голограм.
— Чудово повеселилися, — сказав він, усе ще сміючись. — Ви влаштували все це, щоби її допитати, — він змахнув наманікюреними пальцями, охопивши цим жестом усю підземну камеру, стелю зі світловим люком, залізний астериск, до якого була прив’язана Енея, — а закінчилося все тим, що ця дівка промиває вам мізки. Це просто абсурдно. Але дуже комічно.
Кардинал Мустафа, кардинал Лурдусамі та монсеньйор Одді уважно дивилися на радника Альбедо, але голографічними пальцями вони торкалися своїх голографічних грудей.
Голограма Лурдусамі в червоній мантії підвелася зі свого невидимого крісла й наблизилася до краю решітки. Голографічна ілюзія була такою реальною, що Енея могла чути, як легенько шурхотить об мантію наперсний хрест на червоному шовковому шнурку; шнурок переплітався золотою ниткою й закінчувався великою червоною та золотою китицями. Енея зосереджено дивилася на хрест, що розхитувався у неї перед очима, на шнур із чистого шовку, щоби затамувати страшенний біль у скалічених руках. Вона відчувала, як повільно розноситься її руками та ногами, всім її тілом отрута... наче метастази, наче гельмінти... наче розростається хрестоформа. Вона посміхнулася. Хай що вони з нею робитимуть, клітини її тіла, її кров ніколи не приймуть хрестоформу.
— Усе це цікаво, але справи не стосується, дитя моє, — промуркотів кардинал Лурдусамі. — А це, — він махнув короткими товстими пальцями, вказуючи на її рани та наготу, наче з відразою, — вкрай неприємно. — Голограма нахилилася ближче, свинячі очиці пронизували Енею гострим поглядом. — І абсолютно непотрібно. Скажіть радникові те, що він хоче знати.
Енея підвела голову, щоби подивитися в очі високому кардиналові.
— Як переміщатися без телепортів?
Кардинал Лурдусамі облизав безгубий рот:
— Так, саме так!
Енея посміхнулася:
— Це дуже просто, Ваша Превелебносте. Вам тільки треба взяти кілька уроків, почати опановувати... мову мертвих, мову живих, навчитися чути музику сфер... а тоді прийняти причастя вином із моєю кров’ю або з кров’ю одного з моїх послідовників, тих, хто вже причастився.
Лурдусамі відсахнувся, наче отримав ляпас. Він схопився за свій наперсний хрест і виставив його перед собою, наче щит.
— Богохульство! — заревів він. — Jesus Christus est primogenitus mortuorum; ipsi gloria et imperium in saecula saeculorum[170]!
— Ісус Христос був першим, хто воскрес із мертвих, — неголосно промовила Енея, і світло, віддзеркалившись від хреста, зблиснуло у її відкритому оці. — І вам варто Його славити. А також варто було би надати і царство. Але Він ніколи не захотів би, щоб людських істот воскрешали з мертвих, наче лабораторних мишей, коли цього забагнеться розумним машинам...
— Немез, — коротко скомандував радник Альбедо, і цього разу контрнаказу не було. Та Немез, що стояла біля стіни, наблизилась до Енеї, пройшовши решіткою, виставила вперед пальці, на яких відразу висунулися кігті у п’ять сантиметрів завдовжки, та проскородила обличчя Енеї від очей і аж до підборіддя, протявши м’язи, оголивши виличні кістки, що зблиснули білим у різкому світлі. Енея видихнула страдницьки, голова її безсило відкинулася назад і вдарилася об залізну хрестовину. Немез наблизила до неї свою морду, вищиривши дрібні гострі зуби. Її подих смердів мертвечиною.
— Відгризи їй носа та повіки, — наказав Альбедо. — Повільно.
— Ні, — вигукнув Мустафа, схопившись на ноги й кидаючись зупинити Немез. Його голографічні руки пройшли крізь цілком матеріальний тулуб потвори.
— Секунду! — сказав Альбедо, піднявши палець догори.
Роззявлена паща Немез зупинилася біля лоба Енеї.
— Це звірство, — сказав Великий Інквізитор. — Як і те, що ви зробили зі мною.
Альбедо байдуже знизав плечима.
— Було вирішено, що вам це стане в науку, Ваша Превелебносте.
Мустафа аж затрусився від гніву:
— Невже ви дійсно вважаєте себе нашими господарями?
Радник Альбедо зітхнув.
— Ми завжди були вашими господарями. Ви — це гнильне м’ясо, у яке загорнуті мізки шимпанзе... недорікуваті примати, що народжуються тільки для того, щоби, розкладаючись, рухатися назустріч смерті. Єдина ваша роль у всесвіті — бути повитухою при народженні вищої форми самоусвідомлення. По-справжньому безсмертної форми життя.
— І ця форма — Корд? — промовив кардинал Мустафа презирливо.
— Відійдіть, — наказав радник Альбедо, — інакше...
— Інакше що? — розреготався Великий Інквізитор. — Інакше ви катуватиме мене, як катуєте наразі цю заблудлу жінку? Або накажете своєму чудиську знову умертвити мене? — Мустафа змахнув голографічною рукою, і та пройшла крізь тулуб Немез, крізь постать Альбедо. Знову розсміявшись, Великий Інквізитор повернувся до Енеї: — Ти хоч як, а вже загинула, дівчино. Скажи цій бездушній істоті те, що вона хоче знати, і ми припинимо твої страждання за одну мить...
— Мовчати! — закричав Альбедо і простягнув уперед руку, зігнуту, наче пазуриста лапа.
Голограма кардинала Мустафи скрикнула, схопилася за груди, прокотилася решіткою крізь закривавлені ноги Енеї, замиготіла й зникла.
Кардинал Лурдусамі та монсеньйор Одді дивилися на Альбедо. Їхні обличчя нічого не виражали.
— Раднику, — промовив Державний Секретар тихо і шанобливо, — чи не можна мені трохи поговорити з нею? Якщо ми не досягнемо успіху, ви можете робити з нею, що вважаєте за потрібне.
Альбедо холодно втупився на кардинала, проте за мить штурхнув Немез у плече, і машина-вбивця позадкувала на три кроки, закривши роззявлену пащеку.
Лурдусамі простягнув руку до скаліченої правиці Енеї, наче бажаючи торкнутися її. Його голографічні пальці, здавалося, занурилися в пошматовану плоть моєї коханої.
— Quod petis? — пошепки промовив Кардинал, і на відстані десять світлових хвилин, скрикуючи та звиваючись в антигравітаційному баку, я зрозумів його, зрозумів через Енею: — Чого ти шукаєш?
— Virtutes, — прошепотіла Енея. — Concede mihi virtutes, quibus indigeo, valeum impere.
І, захлинаючись люттю, жалістю і рідиною, що хлюпала навколо мене в баку, кожної миті віддаляючись від Енеї з прискоренням, я зрозумів:
— Сили. Мені потрібна сила, щоби виконати те, на що я зважилася.
— Desiderium tuum grave est, — знову пошепки відказав кардинал Лурдусамі. — Маєш серйозне бажання. Quod ultra quaeris? Чого ще ти шукаєш?
Енея змигнула кров із того ока, яким вона ще бачила, і подивилася в обличчя кардиналові.
— Quaero togam расет, — сказала вона стиха, але твердо. — Я шукаю миру.
Радник Альбедо знову розреготався.
— Ваша Превелебносте, — промовив він саркастично, — невже ви гадаєте, що я не розумію латини?
170
Icyc Христос першим воскрес з мертвих; Його є царство, і сила, і слава навіки віків!