Проходячи крізь цей останній блокпост, Джон Доменіко кардинал Мустафа непомітно перезирнувся зі своїм помічником. Ті гвардійці, котрі стояли на цьому посту, здавалося, були близнюками або й узагалі клонами — чоловіки та жінки з прямим волоссям, блідими обличчями, порожніми очима. Мустафа знав, що тисячу років тому Швейцарська гвардія Папи складалася з найманців-іноземців, Палатинська — з довірених місцевих, з самих лише уродженців Рима, і використовувалася як почесна варта Папи, коли той з’являвся перед народом, а до Шляхетної гвардії зараховували лише місцевих аристократів на знак папської вдячності за лояльність. Тепер Швейцарська гвардія стала найбільш елітною частиною космічного флоту Пакса, Палатинську відновили лише рік тому за наказом Папи Юлія XIV, а наразі папа Урбан, очевидно, вирішив покласти охорону власної персони на незрозуміле братство нових шляхетних гвардійців.
Великий Інквізитор знав, що схожі одне на одного, наче близнюки, шляхетні гвардійці насправді були клонами, ранніми прототипами легіонерів з тих таємних легіонів, що створюються наразі за замовленням Папи та його Державного Секретаря силами Корду і повинні стати авангардом нових збройних сил Пакса. Інквізиторові довелося недешево заплатити, щоб отримати цю інформацію, і він знав, що вона може вартувати йому його посади, а можливо, і життя, якщо про його обізнаність дізнаються Лурдусамі чи Його Святість.
Вони проминули останніх вартових, і поки отець Фарелл розправляв свою мантію після ретельного обшуку, кардинал Мустафа жестом відіслав одного з папських працівників, який пропонував провести їх нагору. Кардинал сам відчинив двері старовинного ліфта, що мав підняти їх до апартаментів Папи.
Шлях до папських особистих апартаментів починався з напівпідвалу, оскільки реконструйований Ватикан було зведено на пагорбі, і вхід з вулиці Віа дель Бельведер знаходився нижче першого поверху. Підіймаючись нагору в рипучій клітці, отець Фарелл гарячково порпався у своєму планшеті, а Великий Інквізитор розслабився й спостерігав відсторонено, як вони проминули дворик святого Дамасія на рівні першого поверху, відтак під акомпанемент деренчання та рипіння другий поверх з дивовижними апартаментами Борджіа та Сікстинською капелою, і з офіційними приміщеннями — приймальнею Папи, Залою консисторій, бібліотекою, залами для аудієнцій та прекрасними станцами Рафаеля. На третьому поверсі ліфт зупинився, і дверцята кабіни з грюкотом відчинилися.
Їх, привітно киваючи та посміхаючись, зустріли кардинал Лурдусамі та його помічник, монсеньйор Лукас Одді.
— Доменіко, — привітався Лурдусамі, міцно потиснувши руку Великому Інквізиторові.
— Симоне Авґустине, — озвався Великий Інквізитор, ґречно вклонившись. Отже, на аудієнції буде присутній Державний Секретар. Мустафа підозрював, що так може статися, і боявся цього. Вийшовши з ліфта та простуючи вестибюлем разом з усіма до апартаментів Папи, Великий Інквізитор кинув погляд на двері, що вели до приміщень Державного секретаріату, і вдесятитисячне позаздрив тому впливу, який має на Папу ця людина.
Папа зустрів відвідувачів у просторій, яскраво освітленій галереї, яка поєднувала кабінети Державного секретаріату з його приватними приміщеннями, що розмістилися на двох поверхах. Зазвичай серйозний, Понтифік зустрів їх посмішкою. Цього дня на ньому була біла сутана з пелериною, а голову прикривав білий пілеолус[59]. Папа був підперезаний білою фаш’єю[60], а на ногах мав білі черевики, які ледь чутно шелестіли кахельною підлогою.
— Доменіко, — промовив Папа Урбан XVI, подаючи руку з перснем для поцілунку, — Симоне, добре, що й ти тут.
Отець Фарелл та монсеньйор Одді опустилися на одне коліно, чекаючи, коли Його Святість повернеться до них, щоб і собі прикластися до Персня Святого Петра.
Великий Інквізитор звернув увагу на те, що Його Святість цього ранку виглядає добре відпочилим і молодшим, ніж перед останньою своєю кончиною. Те ж високе чоло, ті ж палаючі очі, але, відмітив для себе Мустафа, до цього додалося і нове: стрімкість рухів і загальний вираз задоволеності.
— Ми саме збиралися на нашу ранкову прогулянку в саду, — сказав Папа. — Не хочете до нас приєднатися?
Четверо присутніх кивнули головами, погоджуючись, і пішли вслід за Папою, намагаючись не відставати, а він стрімкими кроками проминув галерею та широкі сходи, що виводили на дах. Особисті помічники Папи йшли позаду, на відповідній відстані, швейцарські гвардійці, що охороняли вихід до саду, стояли за стійкою смирно, дивлячись просто перед собою, Лурдусамі та Великий Інквізитор трималися на крок позаду Папи, а Монсеньйор Одді та Отець Фарелл — на два кроки.
Папські сади були лабіринтом із вкритих квітами шпалер, дзюркотливих водограїв, ретельно підстрижених живих огорож, дбайливо доглянутих дерев із трьох сотень різних планет Пакса, мощених каменем доріжок та кущів дивовижної краси. Над садами розгорнулося захисне поле класу 10. Прозоре зсередини і матове для сторонніх очей, воно забезпечувало і приватність, і безпеку. Цього ранку пацемське небо тішило око ясною блакиттю, яку не плямувала жодна хмаринка.
— Чи пригадує хтось із вас, — запитав Його Святість, швидко крокуючи доріжкою, від чого його сутана шелестіла по кам’яній кладці, — ті часи, коли тутешнє небо було жовтим?
Кардинал Лурдусамі голосно загудів, що мало означати здавлений сміх.
— Ще б пак! — відгукнувся він. — Я пам’ятаю це небо нудотно-жовтим, пам’ятаю, як цим повітрям неможливо було дихати, а ще постійно було холодно, і дощило безперестанку. Пацем у ті часи був маргінальним світом. Саме з цієї причини колишня Гегемонія дала Церкві дозвіл розташуватися тут.
Папа Урбан XVI посміхнувся краєчком рота і вказав на блакитне небо, звідки лилося сонячне тепло.
— То ж за час нашого служіння ми досягли певного покращення, чи не так, Симоне Авґустине?
Обидва кардинали неголосно розсміялися. Обійшовши периметр даху, Папа попростував до центру саду. Переступаючи з каменя на камінь на вузькій стежці, кардинали та їхні помічники слід у слід ступали за Понтифіком у білій сутані.
Зненацька Його Святість зупинився й обернувся до них.
— Ви вже чули, — промовив він, і в голосі його вже не було й натяку на жартівливість, — що спеціальне з’єднання ЗС під командуванням адмірала Алдікакті перемістилося за Велику стіну?
Обидва кардинали кивнули.
— Це перший із безлічі таких рейдів, — продовжив Папа. — Ми це не припускаємо... не прогнозуємо... ми це точно знаємо.
Очільник Священної Канцелярії, Державний Секретар та їхні помічники чекали.
Папа подивився на кожного з них.
— Сьогодні, друзі мої, ми плануємо вирушити до Кастель-Ґандольфо[61]...
Великий Інквізитор ледь стримався, щоби не поглянути вгору, хоч і розумів, що особистий астероїд Папи побачити о цій порі неможливо. Він розумів також, що коли Понтифік каже «ми», він не запрошує приєднатися до нього їх із Лурдусамі.
— ...де ми молитимемося та медитуватимемо впродовж наступних кількох днів, водночас завершуючи написання нашої чергової енцикліки, — продовжив Папа. — Вона матиме назву «Redemptor Hominis», і становитиме собою найважливіший документ нашої посади як пастиря Святої Матері-Церкви.
Великий Інквізитор шанобливо схилив голову. «Вибавитель людства, — подумав він. — Там може йтися про що завгодно».
Підвівши голову, кардинал Мустафа побачив, що Його Святість посміхається, наче прочитавши його думки.
— Енцикліка присвячуватиметься нашому священному обов’язку зберегти людство людським, Доменіко, — сказав Папа. — Вона продовжить, розширить і розтлумачить попередню нашу енцикліку, присвячену Хрестовому походу. Вона передасть побажання, а, сказати точніше, заповідь нашого Господа людству: зберігати людський образ, не спотворюючи його безкінечними навмисними мутаціями.
59
Пілеолус (дзуккетто) — біла шапочка священика, традиційний головний убір кліру римо-католицької й англіканської церков. Виник через необхідність утримувати тонзуру духовенства в теплі.
60
Фаш’я — пояс, деталь церковного вбрання католицького кліру. Папа Римський носить білий муаровий пояс поверх сутани.
61
Кастель-Ґандольфо