Дивно, але саме Палестинці, що протягом своєї історії зазнали стільки утисків та гонінь, найкраще за всіх прижилися на замерзлому плато Тарсис[77]. Сироти стародавньої Ядерної Діаспори 2038 року н. е. спромоглися адаптуватися до суворих марсіанських реалій й розповсюдили ісламську культуру на кочові племена та вільні міста-держави. Такі були справи на Марсі, коли туди прибули місіонери з Пакса. Нові палестинці, які примудрилися протистояти безжальній Марсіанській Військовій машині понад сто років, не виявили жодного бажання пожертвувати своєю автономією на користь Церкви.
І саме в столиці палестинців, у місті Арафат-куфія, з’явився Ктир і вчинив бійню, убивши сотні... можливо, тисячі осіб.
Порадившись із помічниками, Великий Інквізитор зустрівся з місцевим командуванням Флоту на орбіті і приземлився на військовому кораблі. Головний космопорт у столиці, місті Сент-Малахія, був закритий і приймав лише військові транспортні засоби. Втім, це не створило жодних незручностей, бо цього тижня в розкладі однаково не значилося спускових апаратів з торгових або пасажирських кораблів. Спусковому апаратові, у якому знаходився Великий Інквізитор, передували шість бойових катерів, і коли кардинал Мустафа ступив на марсіанську землю — або на паксівське гудронове покриття, якщо казати точніше, — космопорт уже оточили кільцем сотня швейцарських гвардійців та командос Священної Інквізиції. Офіційну делегацію зустрічальників, серед яких були архієпископ Робесон та губернатор Клер Пало, обшукали та перевірили на звуковому детекторі, і тільки після цього пропустили.
З космопорту групу Священної Канцелярії швидко завантажили до наземних автомобілів і промчали мертвими вулицями до нового, збудованого вже Паксом губернаторського палацу на околицях Сент-Малахії. Тут теж була нечувана охорона. Крім особистої охорони Великого Інквізитора, морських піхотинців, підрозділу швейцарських гвардійців, приписаного до Губернатора, навколо Палацу табором став ще й бойовий піхотний полк Місцевої гвардії. Тут Великого Інквізитора познайомили з доказами того, що два тижні тому на плато Тарсис побував Ктир.
— Це маячня, — казав Великий Інквізитор увечері напередодні польоту на місце нападу Ктиря. — Усі ці голографічні та відеозображення зроблені два тижні тому з величезної висоти. Я бачу кілька голограм, які, гіпотетично, показують Ктиря та розпливчасті картинки бійні. Я бачу знімки тіл міліціянтів Пакса, які були знайдені в місті. Але де місцеві? Де свідки? Де дві тисячі сімсот мешканців Арафаткуфії?
— Ми не знаємо, — сказала губернатор Клер Пало.
— Ми направили повідомлення до Ватикану дроном-Архангелом, і дрон повернувся з наказом не торкатися доказів, — сказав архієпископ Робесон. — Ще нам було наказано чекати на ваше прибуття.
Великий Інквізитор похитав головою і взяв у руки двовимірне фото.
— А це що таке? — сказав він. — База Флоту Пакса поблизу Арафат-куфії? Цей космопорт новіший за космопорт у Сент-Малахії.
— Це не паксівський флот, — сказав капітан Вулмак, командир корабля «Джибріль» та командуючий спеціальним з’єднанням ЗС у системі Старої Землі. — Хоча за нашими оцінками цим космопортом скористалися від тридцяти до п’ятдесяти спускових апаратів напередодні появи Ктиря.
— Від тридцяти до п’ятдесяти спускових апаратів протягом дня, — повторив Великий Інквізитор. — І це не Космічний флот Пакса. Хто ж це тоді? — Він обвів архієпископа Робесона та губернатора розлюченим поглядом. — Торговельна Гільдія? — наполегливо запитав він, коли ніхто не озвався.
— Ні, — відказав архієпископ Робесон. — Це не Гільдія.
Великий Інквізитор склав руки на грудях і чекав.
— Ці спускові катери були зафрахтовані Opus Dei, — ледь чутно промовила губернатор Пало.
— Для яких потреб? — напосівся на неї Великий Інквізитор. Охорону цієї частини палацу складали лише швейцарські гвардійці, вони стояли вздовж кам’яної стіни, на відстані шість метрів один від одного.
Губернатор розвела руками.
— Це нам невідомо, Ваша Превелебносте...
— Доменіко, — озвався архієпископ тремтячим голосом, — нам наказали не втручатися.
Великий Інквізитор, роз’ярілий, зробив крок до нього.
— Наказали не... хто наказав?! Хто може наказувати Архієпископу і Губернатору Марса? — Він аж кипів від гніву. — Іменем Христа! Хто?!
Архієпископ подивився на кардинала Мустафу страдницьки, але й з викликом.
— У тому й річ, що Іменем Христа... саме так, Ваша Превелебносте. Представники Opus Dei мали офіційні монідиски, отримані від Понтифікальної комісії справедливості та миру, — відповів він. — Нам сказали, що нас це не стосується. Наказали не втручатися.
Великий Інквізитор відчув, що від люті кров кинулася йому до обличчя.
— Питаннями безпеки на Марсі, так само як і будь-де в Паксі, опікується Священна Канцелярія! — сказав він категорично. — Понтифікальна комісія справедливості та миру не виняток! Де представники цієї Комісії? Чому їх нема на цій зустрічі?
Губернатор Клер Пало вказала витонченою рукою на знімок, що його все ще тримав Великий Інквізитор.
— Вони тут, Ваша Превелебносте. Оце вповноважені члени Комісії.
Кардинал Мустафа кинув погляд на глянсове фото. На вулицях Арафат-куфії, червоних від пилу, видно було мертві тіла в білому. Навіть попри зернистість зображення, можна було помітити, що тіла химерно пошматовані та роздуті. Великий Інквізитор змусив себе говорити стримано, хоч йому хотілося закричати і наказати кинути цих імбецилів до камери тортур... або розстріляти.
— Чому, — запитав він, — цих людей не воскресили й не допитали?
Архієпископ Робесон спромігся вичавити з себе посмішку.
— Ви побачите це завтра, Ваша Превелебносте. Побачите і все зрозумієте.
EM-ТРАНСПОРТ НА МАРСІ НЕ ПРАЦЮВАВ. ВОНИ скористалися броньованими екранольотами СБ Пакса, щоби дістатися плато Тарсис. Факельники та «Джибріль» слідкували за їхнім просуванням. Винищувачі-скорпіони вели бойове патрулювання. За двісті кілометрів до плато п’ять загонів морських піхотинців залишили екранольоти й полетіли в авангарді, на малій висоті, скануючи місцевість акустичними зондами та визначаючись із секторами обстрілу.
В місті Арафат-куфія не рухалося нічого, крім пісків.
Екранольоти служби безпеки Священної Канцелярії сіли першими, зануривши шасі в пісок, на овальну площу перед мерією, яку колись вкривала трава. Апарати ввімкнули силові поля, з’єднавши їх у єдиний силовий купол, і будинки навколо площі замерехтіли, неначе в спекотному мареві. Морські піхотинці приземлилися й зайняли позиції вздовж периметра площі, так що мерія опинилася в центрі цього кола. Паксівська та місцева гвардії зайняли оборону у другому колі на вулицях та алеях, що розходилися від площі. Швейцарські гвардійці архієпископа охороняли зовнішній бік купола. І, нарешті, охоронці Священної Канцелярії в чорних бойових скафандрах оточили екраноліт, на якому прилетів Великий Інквізитор, опустившись на коліна й приготувавшись стріляти в будь-кого.
— Чисто! — пролунав на тактичному каналі голос сержанта, котрий очолював морську піхоту.
— В радіусі кілометра від Об’єкта Один руху чи ознак життя не спостерігається, — хрипко доповів лейтенант, командир місцевої гвардії. — На вулицях мертві тіла.
— У мене чисто, — відрапортував капітан швейцарських гвардійців.
— Підтверджую: в Арафат-куфії нічого не рухається, крім ваших людей, — повідомив з орбіти капітан «Джибріля».
— Прийнято, — сказав Бравнінґ, командер служби безпеки Священної Канцелярії.
Роздратований дурістю того, що відбувалося, Великий Інквізитор стрімко зійшов трапом і попрямував через площу. Настрій його не поліпшувала осмотична маска, яку він мусив надягти. Шланг із круглою фільтрувальною коробкою бовтався на плечі, наче медальйон.
77
Тарсис