— Тут двадцять наземних автобусів, — пробурмотів він, наче сам до себе. — Кожен може перевозити до вісімдесяти людей. З точки зору логістики нічогенький перегін... якщо тутешній персонал Opus Dei налічував лише тих триста шістдесят з чимось осіб, чиї тіла ми знайшли.
Губернатор Пало насупилася й схрестила руки на грудях.
— Нам невідомо, скільки співробітників було тут у Opus Dei, майоре. Ви самі кажете, що файли знищені. Може, тут працювали тисячі осіб...
Командер Бравнінґ наблизився до кола вибраного товариства.
— Перепрошую, губернаторе, але бараки вздовж злітно-посадкової смуги можуть вмістити біля чотирьохсот осіб. Гадаю, майор має рацію... тіла, які ми знайшли, то й був увесь штат Opus Dei.
— Але напевне ви цього знати не можете, командере, — невдоволено заперечила губернатор Пало.
— Не можу, мем.
Вона вказала крізь вікно на припарковані вдалині автобуси, що ледь виднілися крізь завісу пилу.
— А от вам і доказ, що вони мали транспорт для перевезення значно більшої кількості осіб.
— Може, тут розташовувався передовий загін, — припустив командер Бравнінґ. — Може, вони мали все підготувати для прибуття значно численнішого контингенту.
— Тоді навіщо знищувати файли і підривати комп’ютери? — запитав майор П’єт. — Чому все виглядає так, наче вони готувалися забратися звідси назавжди?
Великий Інквізитор зробив крок уперед і підняв руку у рукавичці.
— Припиняємо цю безпредметну дискусію. Завтра Священна Канцелярія почне збирати покази і візьметься за розслідування. Губернаторе, ми можемо працювати у вашому кабінеті в губернаторському палаці?
— Звичайно, Ваша Превелебносте! — Пало опустила голову, чи то на знак пошани, чи щоби сховати очі, а може, з обох причин.
— Дуже добре, — підсумував великий Інквізитор. — Koмандере, майоре, викликайте екранольоти. Судово-медичні експерти та робітники моргу залишаються тут.
Кардинал Мустафа подивився на бурю, що розгулялася не на жарт.
— Як тут називають ці пилові бурі?
— Самуми, — сказала губернатор Пало. — Ці бурі охоплюють усю планету. З кожним марсіанським роком вони задувають усе сильніше.
— Місцеві кажуть, що це стародавні марсіанські боги, — прошепотів архієпископ Робесон. — Вони вимагають, аби їм повернули втрачене.
МЕНШ НІЖ ЗА ЧОТИРНАДЦЯТЬ СВІТОВИХ ЛІТ ВІД СИСТЕМИ, де колись була Стара Земля, над планетою, яка звалася Вітус-Ґрей-Баліан-Б, зореліт, що колись носив ім’я «Рафаель», а тепер був безіменним, закінчив гальмувати після виходу на геосинхронну орбіту[78]. Чотири особи, що знаходилися на борту, вільно переміщалися у невагомості, розглядаючи зображення пустельної планети на комп’ютерному екрані.
— Наскільки ми можемо покластися на те, що правильно прочитали покази про пертурбацію на порталі цими днями? — запитала особа жіночої статі на ім’я Сцилла.
— Більше, ніж на будь-які інші зачіпки, — відказала особа, що здавалася її близнючкою, Радамант Немез.
— Почнемо з однієї з паксівських баз? — сказав чоловік на ім’я Ґіґес.
— Так, з найбільшої, — відповіла Немез.
— Тоді це база Пакса Бомбасіно, — сказав Бріарей, дивлячись на напис на екрані. — У північній півкулі. Стоїть над центральним каналом... Там мешкає...
— Нас не цікавить, скільки там народу, — перервала його Радамант Немез. — Нас цікавить лише, чи дівчинка Енея, андроїд і цей бахур Ендіміон пройшли цим шляхом.
— Спускові апарати готові, — сказала Сцилла.
Вони всвердлилися в атмосферу, розгорнули крила точно в точці перетину термінатора, у відповідь на запит повідомили код Ватиканського монідиска, щоби розчистити собі шлях на посадку, і сіли серед Скорпіонів, транспортних екранольотів та броньованих машин. Сполоханий лейтенант привітав їх і супроводив до офісу коменданта бази.
— То кажете, що ви зі Шляхетної гвардії? — перепитав генерал Солжников, вдивляючись у їхні обличчя й водночас читаючи інформацію з монідиска.
— Саме так, — байдуже відказала Радамант Немез. — Це видно з наших паперів, чипів і з монідиска. Скільки можна ще повторювати, генерале?
Обличчя та шия Солжникова над високим коміром мундира побуряковіли. Замість відповіді він утупився в голограму. Фактично ці офіцери Шляхетної гвардії, однієї з нових екзотичних новацій Папи, можуть, якщо захочуть, йому добряче насолити. Фактично вони мають право застрелити його або відлучити від Церкви, бо, перебуваючи в ранзі центуріонів Шляхетної гвардії, поєднують владу Флоту й Ватикану. Фактично, згідно із текстом монідиска та привілеями, що він надає, вони можуть наказувати губернатору планети й архієпископу. Фактично Солжников волів би ніколи не бачити цих мертвотно-блідих виродків на своїй тихій планетці.
Генерал силувано посміхнувся.
— Ви можете розраховувати на наш контингент. Чим я можу вам допомогти?
ХУДА, БЛІДА ЖІНКА НА ІМ’Я НЕМЕЗ ПРОСТЯГЛА НАД СТОЛОМ генерала голокарту й активувала її. Зненацька між ними в повітрі зависли три людські голови в натуральну величину. Чи, радше, дві людські, а третя, безумовно, належала блакитношкірому андроїду.
— Не знав, що в Паксі ще лишилися андроїди, — сказав Солжников.
— До вас надходили повідомлення щодо перебування когось із цих трьох осіб на вашій території, генерале? — запитала Немез, проігнорувавши його репліку. — Їх могли бачити в районі тієї головної ріки, що тече від північного полюса до екватора.
— Насправді це канал, — почав було Солжников, але зупинився. Жодний із цієї четвірки не виглядав зацікавленим у світській бесіді чи в зайвій інформації. Він викликав полковника Вінару, свого помічника.
— Назвіть їхні імена, — сказав Солжников, коли Вінара приготував свій комлоґ.
Немез назвала три імені. Усі вони були незнайомі генералові.
— Це не місцеві імена, — зауважив він, поки полковник Вінара перевіряв файли. — Ті, що належать до тубільської цивілізації — вони називають її Спектральною Спіраллю Амоа — чіпляють на себе імена, як мій мисливський собака збирав на себе кліщів на планеті Патофа. Бачте, у них заведено укладати потрійні шлюби, тому...
— Вони не місцеві, — перервала його Немез. Її тонкі губи були такими ж безкровними, як і обличчя, білизну якого лише підкреслював червоний комір форменого комбінезона.
— А, тоді зрозуміло, — вигукнув Солжников, тішачись, що його спілкування з цими потворами Шляхетної гвардії за хвилину чи дві закінчиться, — у такому разі ми не можемо вам допомогти. Розумієте, наразі Бомбасіно — це єдиний космопорт на Вітус-Ґрей-Баліані-Б, оскільки той, яким користувалися місцеві, в Кероа-Тамбат, ми ліквідували. І, крім кількох волоцюг, яких ми вже запроторили до гауптвахти, сюди ніхто не іммігрує. Місцеві ж усі належать до Спектральної Спіралі... звісно, вони полюбляють яскраві кольори, ще й як, але андроїд не міг би залишитися тут непоміченим... що там у вас, полковнику?
Полковник Вінара відвів очі від екрана.
— Ані портрети, ні імена не збігаються з жодним із рапортів... лише чотири з половиною стандартні роки тому ми отримували повідомлення, що всі вони були оголошені в розшук Флотом Пакса.
Немез та її двійники жодним чином не відреагували на його слова.
Генерал Солжников розвів руками.
— Вибачте! Ми були дуже зайняті останні два тижні, позаяк проводили великі військові навчання під моїм командуванням, але якби тут з’явився хтось, хто відповідає опису...
— Сер, — сказав полковник Вінара, — у нас були ті чотири втікачі з вантажного корабля.
«Чорт забирай!» — подумки вилаявся Солжников, а звертаючись до шляхетних гвардійців, він пояснив:
— Йдеться про чотирьох утікачів із вантажівки Гільдії. Вони зіскочили зі свого корабля, бо їм загрожувала кара за вживання наркотиків. Наскільки я пам’ятаю, усі вони чоловіки, років шістдесяти чи біля того, і, — він виразно подивився на полковника Вінару, намагаючись поглядом і тоном порадити йому стулити свою довбану пельку, — і ми знайшли їхні тіла у Великому Болоті, чи не так, полковнику?
78
геосинхронна орбіта — орбіта навколо планети, для якої період обертання супутника дорівнює зоряному періоду обертання планети. Супутник на геосинхронній орбіті, нахиленій до екваторіальної площини планети, протягом доби окреслює в небі вісімку.