Але я вже був під аркою, і побачив інший спалах, і відчув, як це бувало й раніше, миттєве запаморочення, відтак мене засліпило світло, і ми з каяком почали падати.
Падати по-справжньому. Перевертаючись у просторі. Та частка води, що була піді мною й теж перенеслася до нового світу, пролилася коротким водоспадом разом із нами. Але потім каяк падав уже без води, обертаючись, а я в паніці випустив пістолет у кокпіт і схопився за борти човна, від чого він завертівся ще сильніше.
Я закліпав очима, ще засліпленими спалахом, і постарався роздивитися, скільки мені ще падати, а каяк усе швидше нісся донизу.
Блакитне небо над головою. Хмари повсюди — величезні хмари, шаруваті, купчасті, підіймаються на сотні метрів над головою і тягнуться на тисячі метрів униз, перісті хмари за багато кілометрів наді мною, чорні грозові хмари внизу, теж за багато кілометрів.
Навкруги не було нічого, крім неба, і я падав просто в нього.
Піді мною водоспад, на який перетворилася частина ріки, розділився на гігантські краплини вологи, наче хтось хлюпнув сотню цебер води у бездонну прірву.
Каяк крутився і міг ось-ось перевернутися догори дриґом. Я посунувся вперед, і мене заледве не викинуло з човна. Мене врятували тільки мої схрещені ноги та мотузки юпки.
Побілілими пальцями я вчепився в раму кокпіта. Навколо ревів холодний потік повітря, а ми з каяком усе пришвидшували літ, зі свистом наближаючись до максимальної швидкості. Між мною і хмарами, які раз у раз пронизували блискавки, залишалися ще тисячі й тисячі метрів порожнечі. Двохлопатеве весло випало з гнізда і кульбітами понеслося вниз. Вільне падіння.
Я зробив ту єдину річ, що залишалася мені за цих обставин. Я роззявив рота і зарепетував.
11
Кензо Ісозакі міг стверджувати, що він зроду-віку нічого не боявся. Його виховали в самурайській традиції на папоротевих островах Фуджі, як годилося виховувати майбутнього бізнесмена, і він змалечку привчився зневажати страх і тих, кому знайоме це почуття. Обережність він визнав як необхідний робочий інструмент, але почуття страху суперечило його натурі та його дбайливо вибудованій особистості.
Аж до цієї миті.
Коли внутрішні двері повітряного шлюзу почали рухати ся по колу, відчиняючись, пан-Ісозакі зробив крок назад. Те, що чекало за цими дверима, хвилину тому знаходилося на поверхні астероїда, що виробляв у космосі відчайдушні кульбіти, оскільки був позбавлений і натяку на атмосферу. І це щось не мало на собі скафандра.
Ісозакі вирішив не брати зброї на борт невеличкого хопера, тому і його корабель, і він сам були неозброєні. А тепер, коли в отворі шлюзу заклубочились крижані кристали, а вслід за цією хмарою всередину ступила постать гуманоїда, Ісозакі засумнівався у правильності такого рішення.
Гуманоїдна істота виявилася людиною... принаймні мала вигляд людини. Засмагле обличчя, ретельно підстрижене волосся кольору криці, сірі очі під віями, що взялися інеєм, і білосніжна посмішка.
— Пан-Ісозакі, — привітався радник Альбедо.
Ісозакі вклонився. Йому вдалося впоратися із серцебиттям та диханням, і тепер він сконцентрувався на тому, щоби голос його лунав рівно, спокійно, без емоцій.
Альбедо склав руки на грудях. Його смагляве, привабливе обличчя так і сяяло посмішкою, проте Ісозакі на це не вівся. Морські хвилі навколо папоротевих островів Фуджі рясніли акулами — і сконструйованими з ДНК, і виведеними із заморожених зародків, що їх завезли на планету ще старовинними ембріоносцями з рушіями Бассарда[84].
— Прибув на запрошення, — промовив радник Альбедо звучним голосом. — Чи, може, на виклик?
Ісозакі так і залишився стояти в напівпоклоні, притиснувши руки до боків.
— Це жодним чином не може бути викликом, пане...
— Гадаю, вам відоме моє ім’я, — сказав Альбедо.
— Якщо вірити чуткам, ви — той самий радник Альбедо, котрий виконував ці функції ще при Міні Ґледстон майже три сторіччя тому, сер, — сказав Генеральний директор Торговельної Гільдії Пакса.
— Тоді я був радше голографічним зображенням, ніж матеріальним об’єктом, — сказав Альбедо, змінивши позу. — Але... особистість... та ж сама. І нема потреби звертатися до мене «сер».
Ісозакі знову легенько вклонився. Радник Альбедо зробив крок від дверей, углиб крихітного хопера. Його довгі, сильні пальці пробігли пультом управління, торкнулися єдиного крісла пілота й обода порожнього протиперевантажувального резервуара.
— Чи не надто скромний корабель для такої впливової персони, пан-Ісозакі?
— Я вирішив, що він підходить для того, аби вправлятися в розважності, Раднику. Можу я вас так називати?
Не відповідаючи, Альбедо досить агресивно зробив крок у напрямку Генерального. Ісозакі не відступив.
— А ви вважаєте розважливим запустити вірус зі штучним інтелектом та здатністю до телетаксису[85] до примітивної інфосфери Пацема із завданням відшукати вузли мережі ТехноКорду?
Кензо Ісозакі підвів очі й зустрівся поглядом зі сталевими очима співрозмовника. Вони дивилися на нього згори вниз.
— Так, Раднику. Якщо Корд все ще існує, мені... Торговельній Гільдії... було конче потрібно вийти з ним на особистий контакт. Вірус із телетаксисом був запрограмований на самознищення в разі, якби паксівські антивірусні програми його виявили.
Радник Альбедо розреготався.
— Ваш віртуальний зонд був такий непомітний, Ісозакі-сан, наче шматок лайна в чаші з пуншем, достоту як у відомому прислів’ї...
Генеральний директор Гільдії вражено закліпав очима на таку брутальність.
Альбедо невимушено розвалився на антигравітаційній кушетці й промовив:
— Прошу сідати, друже мій. Ви завдали собі такого клопоту, розшукуючи нас. Це могло закінчитися для вас погано — тортурами, відлученням від Церкви, покаранням істинною смертю та втратою постійного місця паркування вашого екранольота на майданчику у Ватикані. Ви хотіли поговорити... Говоріть.
Почуваючись не досить упевнено, Ісозакі пошукав очима, куди би сісти й самому. Примостився на вільній від приладів ділянці панелі керування. Він не любив невагомості, тому всередині корабля підтримувалася сила тяжіння, що приблизно відповідала нормальній, але цього було недостатньо, щоб Ісозакі весь час не балансував на межі запаморочення. Він глибоко вдихнув і зібрав думки докупи.
— Ви служите Ватикану, — почав він.
— Корд нікому не служить, людино з Торговельної Гільдії, — не дав йому доказати Альбедо.
Ісозакі знову втягнув повітря і зробив нову спробу:
— Ваші інтереси й інтереси Ватикану збігаються в тому, що ТехноКорд надає Паксу консультації та технології, життєво необхідні для існування останнього...
Радник Альбедо посміхнувся й чекав на продовження.
«За те, що я скажу зараз, Його Святість згодує мене Великому Інквізиторові. Машина тортур терміном на сто людських життів — ось що на мене чекає», — подумав Ісозакі. Вголос він сказав:
— Деякі мої колеги з Панкапіталістичної ліги незалежних католицьких трансзоряних торговельних організацій вважають, що інтереси Ліги й інтереси ТехноКорду мають більше точок дотику, ніж інтереси Корду та Ватикану. Ми відчуваємо, що... м-м-м... розглянути ці спільні інтереси й цілі було би корисно для обох сторін.
Радник Альбедо знову продемонстрував свої бездоганні зуби. Він не промовив жодного слова.
Відчуваючи текстуру зашморгу з конопель, який він сам накинув на власну шию, Ісозакі продовжив:
— Два століття та ще три чверті століття на додачу Церква і цивільна влада Пакса дотримувалися офіційної позиції, що ТехноКорд був знищений під час Падіння. Проте між мільйонами осіб, наближених до владних кіл на всіх планетах, що входять до імперії Пакса, ходять чутки про те, що Корд уцілів...
— Чутки про нашу смерть значно перебільшені, — сказав радник Альбедо[86]. — І що далі?
84
Міжзоряний прямопотоковий двигун Бассарда
85
Телетаксис (від
86
The rumors of our death are greatly exaggerated (