— Далі, — продовжив Ісозакі, — повністю усвідомлюючи, що цей союз між представниками Корду та Ватиканом був вигідним для обох сторін, Ліга хотіла би поділитися з вами, Раднику, своїм баченням того, як аналогічний прямий союз із нашою комерційною організацією міг би принести вашій... м-м-м... спільноті... ще більш відчутні та негайні вигоди.
— Валяйте, діліться, Ісозакі-сан, — сказав радник Альбедо і ще зручніше відкинувся на спинку крісла пілота.
— По-перше, — сказав Ісозакі, почуваючись дещо впевненіше, — Торговельна Гільдія Пакса розширює сферу свого впливу темпами та засобами, які є неможливими для будь-якої релігійної організації, хай якою би вона була розгалуженою та визнаною в усьому всесвіті. На теренах Пакса відновлюється капіталізм. Саме цей цемент поєднує сотні світів.
По-друге, Церква продовжує вести свою безкінечну війну з Вигнанцями та з повстанцями на територіях, підвладних Паксу. Торговельна Гільдія вважає, що в усіх таких конфліктах марно витрачається енергія та дорогоцінні людські й матеріальні ресурси. І, що дуже важливо, — участь у чварах людей не відповідає інтересам і цілям Корду.
По-третє, попри те, що Церква й Пакс користуються технологіями, які, беззаперечно, надав їм ТехноКорд, а саме — миттєвим рушієм Гедеона та воскресальними яслами, Церква не виявляє до Корду належної поваги й прихильності. Навпаки, Церква досі оголошує Корд своїм ворогом перед мільярдами вірян, стверджуючи, що сутності Корду було знищено через те, що вони уклали союз із Дияволом. Торговельна Гільдія не вважає за потрібне вдаватися до таких махінацій та насаджувати такі забобони. Якщо Корд захотів би зберегти в таємниці свою співпрацю з нами, ми поставилися б із повагою до такого рішення, проте ми ніколи не відмовимось відкрито визнати Корд своїм важливим партнером, як тільки він того забажає. А до того часу наша Ліга готова покінчити раз і назавжди з демонізацією Корду в історичних і наукових дослідженнях. А також у свідомості людства.
Радник Альбедо, здавалося, замислився, спостерігаючи крізь ілюмінатор за перевертанням астероїда, до якого пришвартувався корабель. За мить він промовив:
— Тобто ви збираєтесь подарувати нам багатство й респектабельність?
Кензо Ісозакі нічого не відповів. Він відчував, що його майбутнє та співвідношення сил у колонізованій частині всесвіту висять на волосині. Він не міг розгадати хід думок Альбедо: сарказм цього кібрида цілком вірогідно міг виявитися й прелюдією до перемовин.
— А як нам вчинити з Церквою? — запитав Альбедо. — З таємним партнерством, що тривало понад два з половиною людських сторіччя?
Ісозакі волів би якимось чином вгамувати калатання власного серця.
— Ми не вимагаємо від Корду припинити будь-які свої стосунки з іншими сторонами, якщо він вважає їх корисними чи прибутковими, — м’яко сказав він. — Ми бізнесмени, тому наша Ліга бачить обмеженість будь-якої міжзоряної спільноти, побудованої на релігії. Такі структури завжди хворіють на догматизм та ієрархічність... це характерно для всіх теократій. Як бізнесмени, ми орієнтуємось на взаємну вигоду, нашу та наших партнерів, і ми бачимо, яким чином новий рівень співпраці Корду та людства, хай навіть таємний та обмежений, може стати вигідним для двох сторін.
Радник Альбедо знову кивнув.
— Ісозакі-сан, ви пам’ятаєте, як у вашому особистому кабінеті в Торі ви змусили роздягтися вашу помічницю, Анну Пеллі Коньяні?
Ісозакі не змінився з лиця лише неймовірним зусиллям волі. При думці, що Корд спостерігає за ним у його особистому кабінеті, відслідковує всі його операції, кров буквально заледеніла в його жилах.
— Тоді ви спитали її, — продовжував Альбедо, — чому ми допомогли Церкві вдосконалити хрестоформу. «Яка їхня мета?» — спитали ви. Наскільки я пам’ятаю, ви висловилися так: «Де тут вигода Корду?»
Ісозакі дивився на чоловіка в сірому, а почувався замкненим у крихітному хопері разом із коброю, яка підвела голову й роздула свій каптур.
— Ви колись мали собаку, Ісозакі-сан? — запитав Альбедо.
Усе ще думаючи про кобр, Генеральний директор не спромігся на відповідь, мовчки дивлячись на співрозмовника.
— Собаку? — промовив він за мить. — Ні. Особисто я не мав. На моїй планеті собаки траплялися рідко.
— Так, це правда, — сказав Альбедо, знову вишкіряючи білі зуби. — На вашому острові за домашніх улюбленців правили акули. Здається, коли ви були хлопчиком шести стандартних років, у вас було дитинча акули, яке ви намагалися приборкати. Ви назвали його Кейго, якщо я не помиляюся[87].
Навіть якщо би від цього тієї миті залежало його життя, Ісозакі не зміг би вимовити й слова.
— А яким чином вам вдавалося утримувати ваше підросле акуленятко, щоби воно вас не з’їло, коли ви разом плавали в лагуні Шіоко, Ісозакі-сан?
— Нашийник, — зумів промовити неслухняними губами Ісозакі.
— Перепрошую? — нахилився ближче радник Альбедо.
— Нашийник, — сказав Генеральний директор. На периферії його зору множилися, танцювали чорні цятки. — Шоковий нашийник. Доводилося мати при собі сенсорний пульт... у рибалок також були такі.
— Саме так, — сказав Альбедо, усе ще посміхаючись. — Коли ваш улюбленець поводився нечемно, ви повертали його до послуху. Одним дотиком пальця. — Він витягнув руку, склавши долоню так, наче тримав у ній невидимий сенсорний пульт. Його засмаглий палець натиснув на невидиму кнопку.
Те, що відчув Кензо Ісозакі, було навіть не стільки схоже на удар електричним струмом, скільки на хвилі чистого непідробного болю, що виходили з його грудей, з хрестоформи, що залягала під його шкірою, плоттю та кістками, і поширювалися колами, наче телеграфні сигнали, крізь сотні метрів паразитуючих волокон, крізь їхні парості та вузли, що заполонили все його тіло, наче метастази злоякісної пухлини.
Ісозакі верескнув і зігнувся в дугу від болю. Він повалився на підлогу хопера.
— Гадаю, за допомогою вашого пульта ви могли завдавати друзяці Кейго й сильніших ударів, якщо він виявляв агресію, — задумливо промовив радник Альбедо. — Хіба не так, Ісозакі-сан? — Його пальці знову зробили руху повітрі, наче натискаючи на пульт.
Цей біль був ще страшніший. Сечовий міхур Ісозакі мимоволі випорожнився, просто в скафандр, і це трапилося б і з кишками, якби вони вже не були порожні. Він хотів заволати знову, але щелепи йому заціпило, наче вдарив правець. Емаль на зубах потріскалася і відлущилася. Він відчував смак крові в роті, там, де він прокусив язик.
— На десятибальній шкалі для вашого приятеля Кейго це дорівнювало би позначці «два», я гадаю, — зауважив радник Альбедо. Він підвівся й попрямував до повітряного шлюзу, а там набрав код поворотного механізму дверей.
Звиваючись на підлозі, відчуваючи, що його тіло та мозок перетворилися на жалюгідні апендикси при хрестоформі, яка випромінювала хвилі жахливого, всеохоплюючого болю, Ісозакі силкувався закричати крізь стиснуті щелепи. Очі йому ледь не вилазили з орбіт, з носа та вух юшила кров.
Закінчивши набирати комбінацію, щоби відчинити повітряний шлюз, радник Альбедо набрав ще щось і на невидимому пульті, що був у нього в долоні.
Біль зник. Ісозакі знудило на пульт керування. Кожен м’яз у його тілі хаотично смикався, а нерви надсилали сигнали абикуди.
— Я передам вашу пропозицію Трьом Елементам ТехноКорду, — сказав радник Альбедо офіційним тоном. — Пропозицію обміркують і якнайсерйозніше розглянуть. Тим часом, дорогий друже, ми покладаємося на вашу розважливість.
Ісозакі спробував видати якийсь осмислений звук, але зміг тільки скрутитися клубком і виблювати на металеву підлогу. На його жах, спазми в його кишках закінчилися гучним випусканням газів.
— І, сподіваюся, інфосфера віднині буде вільною від отих дурнуватих вірусів із телетаксисом, чи не так, Ісозакі-сан? — з цими словами Альбедо зробив крок до повітряного шлюзу, і двері поїхали по колу, зачиняючись за ним.
За ілюмінатором зубчаста скеля безіменного астероїда перекидалася й оберталася за законами динаміки, підвладними лише богу математичного хаосу.
СПУСКОВИЙ АПАРАТ ІЗ РАДАМАНТ НЕМЕЗІ ТРЬОМА її КЛОНАМИ подолав відстань між базою Пакса в Бомбасіно та селищем Лок Чайльд Ламонд на планеті Вітус-Ґрей-Баліан-Б із її сланцевими пустелями лише за кілька хвилин, хоча подорож і ускладнювалася присутністю трьох військових екранольотів, що їх упертий дурень генерал Солжников відправив як ескорт. Немез знала з нібито надійно захищеного зв’язку між базою та екранольотами, що для особистого нагляду за експедицією генерал Солжников призначив свого помічника, балакливого полковника Вінару. А ще Немез знала, що Вінара насправді нічим не керуватиме: за допомогою усіх цих голографічних моделей у реальному часі та сплесків когерентних променів керувати паксівськими вояками фактично буде Солжников, втім, не показуючи більше своєї щучої пики.
87
Кейго (