Пересвідчившись, що в будинку більше нікого немає, Радамант Немез вийшла зі зміненого стану і якусь мить постояла серед спальні.
Відразу повернулися звуки й рухи: прикутий вартовий хропів, перехожі простували берегом каналу, легенький бриз ворушив білі фіранки, здалеку долітав гуркіт транспорту. Вона розчула навіть, як подзенькують самурайські обладунки на вояках Пакса, що снували сусідніми вулицями в марних розшуках.
Ставши над вартовим, Немез простягнула руку й витягнула палець, наче вказуючи на його шию. З-під нігтя висунулася голка, подовжилася на десять сантиметрів і ковзнула під шкіру та під м’язи сплячого так плавно, що тільки крихітна крапелька крові вказувала на місце уколу. Вартовий не прокинувся.
Немез витягла голку та проаналізувала склад крові: небезпечні рівні С27Н45ОН — лузійці часто страждали від підвищеного рівня холестеролу, — а ще низький вміст тромбоцитів, що вказував на початкову фазу тромбоцитопенійної пурпури[88], можливо, внаслідок колишньої служби на планетах з високим рівнем радіації, рівень алкоголю в крові 122 мг на 100 мл, тобто вартовий був п’яний, хоча його звичка до алкоголю, можливо, дозволяла йому це приховувати, а ще... оп-па! — присутність штучного оплату, який має назву ультраморфій, в суміші з підвищеним рівнем кофеїну. Немез посміхнулася. Хтось дав вартовому ультра-морфій, підмішавши його до чаю чи кави — не дивно, що той заснув! — але зробив це обережно, аби не було передозу.
Вона принюхалася до повітря. Здатність Немез виявляти й ідентифікувати розчинені в повітрі органічні молекули майже втричі перевищувала відповідні характеристики стандартного газового хроматографа; іншими словами, її нюх був таким самим, як нюх гончого собаки на Старій Землі, що звався бладгаунд, і навіть трохи кращим. Кімнату переповнювали відчутні запахи багатьох людей. Деякі з них були давні; дрібка була зовсім свіжих. Вона розпізнала алкогольний перегар лузійця, кілька ніжних мускусних ароматів жіночих парфумів, молекулярний відбиток двох дітей, дівчини-підлітка та значно молодшого хлопця, котрий нещодавно пройшов антипухлинну хіміотерапію, а також слід, залишений двома чоловіками. Один із них був місцевий, бо притримувався традиційної для цієї планети дієти, що прочитувалося із запаху його поту, другий був водночас знайомим і чужим. Чужим, бо все ще відгонив іншим світом, у якому Немез ніколи не бувала, а знайомим, бо мав виразний людський запах, який Немез уже зустрічала й занесла до своєї пам’яті: це був Рол Ендіміон, який ще не позбувся ароматів Старої Землі.
Немез обійшла всі кімнати, але ніде не відчувалося й натяку на особливий запах, з яким вона стикнулася чотири роки тому — запах дівчинки Енеї. Не було й антисептичного запаху, характерного для прислужника на ім’я А. Беттік. Тут був лише Рол Ендіміон. Але був лише кілька секунд тому.
Немез узяла слід, і запах привів її до люка, прихованого під підлогою вестибюля. Вона легко відчинила двері, незважаючи на численні замки, а перш ніж спускатися сходами, завмерла на хвилину. Немез виплеснула стисле повідомлення на канал загального зв’язку, не отримавши жодного сигналу від Ґіґеса, який, найімовірніше, залишався у видозміненому стані. З того моменту, як вони залишили корабель, минуло лише дев’яносто секунд. Немез посміхнулася. Вона могла подати сигнал Ґіґесу, і він буде тут раніше, ніж серця Рола Ендіміона та його супутників у підземному тунелі відіб’ють ще десять ударів.
Але Радамант Немез хотіла сама отримати свій боржок. Усе ще посміхаючись, вона стрибнула крізь отвір і приземлилася вісьмома метрами нижче на дні тунелю.
В тунелі горіло світло. Немез втягнула ніздрями прохолодне повітря, відокремлюючи багатий на адреналін запах Рола Ендіміона від запахів інших людських істот. Волоцюга, народжений на Гіперіоні, нервував. А ще він був хворий чи поранений: Немез уловила приховані в запаху поту нотки ультраморфію. Без сумніву, тим чужопланетянином, якому надала допомогу лікар Моліна, був саме Рол Ендіміон, і хтось упоїв прописаним йому знеболювальним злощасного лузійського вояка.
Немез видозмінилася й кинулася вперед тунелем, який тепер наповнився загуслим світлом. Немає значення, яку фору має Ендіміон та його помічники, зараз вона їх схопить. Немез для сміху відтяла би голову цьому порушникові спокою, не виходячи зі свого бойового стану — в цьому разі картина би виглядала надприродною для тих, хто спостерігав би за подіями в реальному часі: наче страту виконує невидимий кат, — але їй потрібно було отримати від Рола Ендіміона інформацію. Найрозумнішім буде висмикнути його з-посеред його приятелів зі Спектральної Спіралі, оточивши таким самим полем зі зсувом по фазі, яке зараз захищало й саму Немез, запустити йому в мозок голку, щоби паралізувати, перенести на спусковий апарат, там запхати до воскресальних ясел, а тоді розіграти комедію, дякуючи полковникові Вінарі та генералу Солжникову за їхню допомогу. Як тільки корабель залишить орбіту, можна буде «допитати» Рола Ендіміона, запустивши мікронитки йому в мозок і витягти з нього всі параметри РНК, усі спогади. Ендіміон так і не прийде до тями; коли вона та її близнюки отримають із його спогадів потрібну інформацію, Немез його ліквідує й викине тіло в космос. Адже їхня мета — знайти дитину на ім’я Енея.
Раптом світло згасло.
«Коли я знаходжусь у зсунутій фазі?! — подумала Немез. — Це неможливо!!! Нічого не може відбуватися із такою швидкістю!»
Вона загальмувала аж до цілковитої зупинки. В тунелі не було світла, тому посилювати його не мало сенсу. Вона перемкнулася на інфрачервоний зір, скануючи коридор попереду й позаду себе. Нічого. Вона відкрила рота, видавши звук, що діяв наче ехолокатор, тоді швидко обернулася і знову заволала. Порожнеча. Ультразвук повернувся луною, відбившись від торців коридору. Вона модифікувала поле навколо себе, запустивши потужні радарні імпульси в обох напрямках. Тунель був порожній, але георадар виявив, що під поверхнею планети в усіх напрямках павутинням розкинулися такі ж тунелі. За тридцять метрів попереду, відгороджений товстими металевими дверима, знаходився підземний гараж, і радар вказував на присутність там різноманітних транспортних засобів і людських істот.
Все ще чекаючи на якусь пастку, Немез на мить вийшла з видозміненого стану, щоби дослідити, яким чином могло згаснути світло впродовж наносекунди.
Істота виникла просто попереду неї. На те, щоби повернутися до бойового стану, Немез потребувала менше однієї десятитисячної секунди, але за цей час чотири кулаки, заточені, наче леза, вдарили її з силою, що у сто тисяч разів перевищувала людську. Вона відлетіла назад на всю довжину тунелю, пробила сходи, розтрощивши їх, пробила стіну тунелю і вгрузла в скельну породу.
Світло в тунелі так і не з’явилося.
ЗА ТІ ДВАДЦЯТЬ СТАНДАРТНИХ ДНІВ, ЩО Великий Інквізитор пробув на Марсі, він зненавидів цю планету так, як ніколи не ненавидів й саме Пекло.
Кожний Божий день, поки він залишався на Марсі, там задував самум. Попри те, що він і його команда в кількості двадцяти однієї особи влаштувалися в Губернаторському Палаці в передмісті Сент-Малахії, і попри те, що цей палац теоретично був герметичним, наче космічний корабель, з повітрям фільтрованим, підпомпаним, щоби збільшити тиск, і знову фільтрованим, із вікнами, зробленими з п’ятдесяти двох шарів протиударного пластику, з вхідними дверима, що радше нагадували повітряні шлюзи, марсіанський пил знаходив собі шлях усередину.
Коли Джон Доменіко кардинал Мустафа вранці стояв під голчастим душем, пил, який назбирався на ньому вночі, червоними річками струменів до отвору у піддоні. Коли прислужник допомагав Великому Інквізиторові надягти сутану та мантії, у шовкових складках одежі, чисто випраної та вичищеної лише кілька годин тому, уже червоніли всюдисущі піщинки. Коли Мустафа снідав — на самоті, в їдальні, що належала губернаторці, — пісок скрипів у нього на кутніх зубах. Під час співбесід і дізнань, місцем проведення яких була обрана простора й лунка бальна зала палацу, Великий Інквізитор відчував, як порошинки накопичуються йому в гольфах, під комірцем, на волоссі, а також під нігтями з бездоганним манікюром.
88
тромбоцитопенійна пурпура (хвороба Верльгофа) — об’єднана назва групи захворювань, характеризується зниженням числа тромбоцитів у крові та підвищеною кровоточивістю.