Федеріко де Сойя зітхнув і заплющив очі. Йому хотілося плакати. Будь ласка, милий Господи, пронеси чашу цю повз мене. Коли він розплющив очі, чаша з вином, як і раніше, стояла на вівтарі, а адмірал Марґет By й надалі чекала на нього.
— Слухаюсь, — тихо відповів він й почав обережно знімати із себе шати священика.
НА ТРЕТІЙ ДЕНЬ ПІСЛЯ СМЕРТІ ТА ПОКЛАДЕННЯ НА СМЕРТНЕ ЛОЖЕ Папи Юлія XIV у його воскресальних яслах розпочався рух. Надтонкі фали та хитромудрі щупи відокремилися від тіла й зникли в стінах ясел. Труп на узвишші ще якийсь час лежав нерухомо (підіймалися й опускалися тільки неприкриті груди), потім застогнав... Але минула ще не одна хвилина, поки він підвівся на лікті, а тоді нарешті сів на своєму одрі. Шовкова плащаниця з багатою вишивкою сповзла донизу, оголивши воскреслого до пояса.
Чоловік недвижно просидів на краю мармурового подіуму ще якийсь час, заховавши голову в тремтячі руки. Він підняв її тільки тоді, коли майже беззвучно ковзнула вбік потайна панель у стіні воскресальної каплиці. Крізь ледь освітлене приміщення до нього наближався кардинал у традиційній червоній сутані. Кожен його крок супроводжувався шелестом шовків і перестуком вервиці. Його супроводжував високий, ставний чоловік із попелястим волоссям і сталевими очима, одягнутий у простий, проте елегантний комбінезон із сірої фланелі. За кардиналом і людиною в сірому, ще на три кроки позаду, трималися два швейцарські гвардійці в середньовічних помаранчево-чорних одностроях. Зброї гвардійці при собі не мали.
Голий чоловік на підвищенні закліпав очима, так ніби його засліпило навіть приглушене світло в темній каплиці. Нарешті йому вдалося сфокусувати свій погляд.
— Лурдусамі, — промовив воскреслий.
— Отець Дюре, — озвався кардинал Лурдусамі. В руках у нього була непомірно велика срібна чаша.
Оголений чоловік ворухнув губами й облизав їх, наче прокинувся з неприємним присмаком у роті. Він був немолодою людиною, з худорлявим аскетичним обличчям і сумними очима. Щойно воскресле тіло вкривали старі шрами. На грудях чітко вирізнялися дві розпухлі багряні хрестоформи.
— Який тепер рік? — помовчавши, запитав чоловік.
— Рік Господа нашого Ісуса Христа три тисячі сто тридцять перший, — відповів кардинал, стоячи поряд із яслами.
Отець Поль Дюре склепив повіки.
— П’ятдесят сім років відтоді, як мене воскрешали востаннє. Двісті сімдесят дев’ять років після Падіння порталів. — Він розплющив очі й подивився на кардинала. — Двісті сімдесят років з того дня, коли ти отруїв мене, убивши Папу Тейяра Першого.
Кардинал Лурдусамі розкотисто розреготався.
— Ти швидко приходиш до тями після воскресіння, якщо вже можеш так добре рахувати.
Отець Дюре перевів погляд із кардинала на високу людину в сірому.
— Альбедо... Прийшов пересвідчитися? Чи тобі доводиться підбадьорювати своїх покірних Іуд?
Чоловік у сірому не відповів. Губи кардинала Лурдусамі, й без того тонкі, стислися в нитку, майже заховавшись між м’ясистими щелепами.
— Хочеш іще щось сказати, перш ніж повернешся до пекла, Антипапо?
— Не тобі, — тихо проказав отець Дюре й склепив очі в молитві.
Два гвардійці схопили отця Дюре під руки. Єзуїт не чинив опору. Один із них натиснув воскреслому на чоло, відкинувши йому голову так, що тонка шия отця Дюре вигнулася дугою.
Кардинал Лурдусамі граційним рухом підступив на пів-кроку ближче. Зі зборок його шовкового рукава ковзнув ніж із роговим руків’ям. Гвардійці тримали Дюре, який так і не поворухнувся, із закинутою головою, із борлаком, що виразно випирав на вигнутій шиї, а Лурдусамі легким, зміїним рухом змахнув рукою. Із перерізаної сонної артерії ринула кров.
Відступивши, аби не вимазати вбрання, Лурдусамі сховав ніж назад у рукав і підставив широку чашу, збираючи у неї кров, що била фонтаном. Коли чаша наповнилася майже по вінця, а струмінь крові зійшов нанівець, він кивнув швейцарському гвардійцю, і той одразу ж відпустив голову отця Дюре.
Воскреслий знову перетворився на мерця: голова обвисла, очі заплющені, рот привідкритий. Перерізане горло зяяло, наче в жахливій рваній посмішці розтяглися чиїсь нафарбовані губи. Швейцарські гвардійці поклали тіло на підвищення, прибравши з нього саван. Оголений мрець лежав безкровний, понівечений — розірване горло, груди в старих шрамах, довгі білі пальці, блідий живіт, зморщені геніталії, кощаві ноги. Смерть, навіть в еру воскресіння, позбавляла гідності всіх, і тих, хто прожив життя, сповнене аскези, теж.
Гвардійці тримали покров поодалік, щоби не зіпсувати його. Кардинал Лурдусамі перехилив важку чашу, і кров полилася з неї в мертві очі, в роззявлений рот, у свіжу рану від ножа, на груди, на живіт, на пах мерця. Кров розпливалася червоною плямою, колір якої пасував кардинальській сутані, але своєю інтенсивністю робив її наче злинялою.
— «Sie aber seid nichtfleischlich, sondern geistlich», — промовив кардинал Лурдусамі. — Ви живете не тілом, а духом[22].
Чоловік у сірому звів брову:
— Бах, чи не так?
— Саме так, — підтвердив кардинал і поставив спорожнілу чашу біля мертвого тіла. Він зробив знак швейцарським гвардійцям, і вони накрили тіло покровом, склавши його вдвічі. Розкішна тканина миттєво просякла кров’ю.
— «Ісус — моя радість», — додав Лурдусамі[23].
— Я так і подумав, — сказав чоловік у сірому. Він кинув на Лурдусамі запитальний погляд.
— Так, — підтвердив кардинал. — Зараз.
Чоловік у сірому обійшов кругом одра і став за спинами гвардійців, які закінчували розправляти закривавлене укривало. Коли вони розпрямилися й відступили від мармурового підвищення, чоловік у сірому наставив свої долоні на рівень їхніх ший. Гвардійці вибалушили очі, роззявили роти, але крикнути не встигли: тієї ж миті їхні широко розкриті очі й роти спалахнули білим жаром, шкіра стала прозорою, і крізь неї проступило жовтогаряче полум’я, що охопило їхні тіла зсередини. Ще мить — і вони зникли, випарувалися, розсипалися частинками, дрібнішими за попіл.
Чоловік у сірому змахнув з долонь мікронний шар праху.
— Шкода, раднику Альбедо, — пробурмотів кардинал Лурдусамі низьким голосом.
Чоловік у сірому подивився на куряву, що осідала, ледь помітна в темній кімнаті, тоді перевів погляд на кардинала. Брова його знову вигнулася в німому питанні.
— Ні, ні, ні, — пророкотав Лурдусамі. — Я маю на увазі покров. Цих плям неможливо позбутися. Доводиться ткати нову плащаницю після кожного воскресіння. — Він розвернувся і попрямував до потайної панелі, шурхочучи сутаною. — Ходімо, Альбедо. Нам треба поговорити, а я ще маю до обіду відслужити подячну месу.
Коли потайні двері зачинилися за ними, у воскресальній камері запанувала тиша. Приміщення спорожніло, якщо, звичайно, не брати до уваги мерця, вкритого плащаницею, та ще найлегшого сірого серпанку, що мінився в тьмяному світлі і поволі танув, зникав, відходив, наче душі щойно упокоєних тут людей.
2
Того тижня, коли Папа Юлій помер вдев’яте і вп’яте вбили отця Дюре, ми з Енеєю знаходилися на відстані 160 000 світлових років від цих подій на викраденій планеті Земля — на старій, справжній Землі, яка тепер оберталася не навколо Сонця, а навколо зірки спектрального класу G у Малій Магеллановій Хмарі, у віддаленій галактиці.
Цей тиждень видався напруженим і для нас. Певна річ, ми нічого не знали про смерть Папи, позаяк між захованою тут Землею та космічними колоніями Пакса не існувало жодного зв’язку, крім порталів телепортації, які перебували в сплячому режимі. Насправді, як я розумію тепер, Енея довідалася про кончину Папи, довідалася у такий спосіб, про який ми тоді навіть не підозрювали. Проте вона не повідомляла нас про події в імперії, а нікому з нас й на думку не спадало розпитувати її про такі речі. Життя наше на Землі було просте, мирне, а водночас сповнене таких глибин, що зараз не віриться, що це було насправді, і згадувати ті роки боляче. У всякому разі на тому тижні сталися важливі зміни, і простим та мирним той тиждень важко назвати: в понеділок помер Старий Архітектор, у якого Енея навчалася останні чотири роки. А наступного зимового вечора, у вівторок, відбулось сумне і якесь поквапне поховання в пустелі неподалік. Тієї середи Енеї мало виповнитися шістнадцять, але журба та сум’яття, які охопили Талієсінське Братство[24], затьмарили цю дату, і лише ми з А. Беттіком намагалися відсвяткувати цей день разом із нею.
22
«Ви живете не тілом, а духом, тому що Божий дух живе у вас. Якщо ж хтось не має Христового духа, той йому не належить». Новий Заповіт. До римлян. Глава 8 (переклад о. Рафаїла Турконяка).
23
Jesu, meine Freude
24
Талієсінське Братство (
Френк Ллойд Райт (Frank Lloyd Wright; 08.06.1867 — 09.04.1959) — американський архітектор-новатор, творчість якого мала величезний вплив на розвиток західної архітектури в 1-й пол. XX ст. Творець «органічної архітектури».
Див. також примітки до «Ендіміона».