Андроїд спік для Енеї шоколадний торт, її улюблений, а я кілька днів різьбив тростину для прогулянок та вкривав її мереживом візерунків. Мені знадобилася для цього міцна гілка, що я знайшов її під час однієї із наших з Архітектором регулярних експедицій до сусідніх гір. Увечері ми ласували тортом і випили трохи шампанського в чудовій оселі Енеї, але дівчина була пригнічена та засмучена смертю старого вчителя, а до того ж і панікою, що охопила Братство. Тепер я усвідомлюю, що її тривога була спричинена ще й кончиною Папи і тими буремними перемінами, що чекали на нас уже в найближчому майбутньому. Вона знала, що добігають кінця чотири найбільш мирні роки з усіх, що судилися нам за життя.
Я пам’ятаю, про що ми розмовляли того вечора, коли Енея святкувала шістнадцятий день народження. Сутінки впали рано, похолоднішало. За стінами затишного будиночка з каменю та парусини вітер пустелі здіймав пелехи піску та змушував хрускотіти полин і юку, хапаючи їх у міцні обійми. Шипів ліхтар, пісок із шарудінням бився об цупку тканину, а ми сиділи й неголосно розмовляли під ці звуки, тримаючи в руках уже не келихи з шампанським, а кухлі з гарячим чаєм.
— Дивне відчуття, — сказав я. — Ми знали, що він старий і хворий, але ніхто й припустити не міг, що він візьме й помре.
Я, звісно, мав на увазі Старого Архітектора, а не віддаленого Папу, який тут нічого для нас не значив. Учитель Енеї, як і всі ми, хто знайшов притулок на Землі, не мав на собі хрестоформи. На відміну від Папи, він помер остаточно.
— Схоже, він знав, — тихо проказала Енея. — Упродовж останнього місяця він кликав до себе на розмову кожного з учнів. Поспішав поділитися останніми зернятками мудрості.
— Яке останнє зернятко мудрості він передав тобі? — запитав я. — Звісно, якщо це не таємниця і не надто особисте.
Обличчя Енеї над паруючим кухлем опромінилося посмішкою.
— Він нагадав мені, що замовник завжди погодиться заплатити вдвічі, якщо ти будеш виставляти рахунки на додаткові витрати помалу, один по одному, і тоді, коли будівництво вже йде, а споруда набирає форми. Він сказав, що тоді точку вороття буде вже пройдено і клієнт не зірветься із твого гачка.
Ми з А. Беттіком розреготалися. Наш сміх не мав у собі зневаги — Старий Архітектор був однією з тих рідкісних особистостей, які поєднують у собі справжню геніальність з непогамовною вдачею — але хоч би з яким сумом та приязню ми згадували його, не могли не впізнати в цій фразі егоїзм та крутійство, які теж були складниками його натури. Я називаю його тут тільки Старим Архітектором не через надмірну шанобливість: він був кібридом, реконструйованим з людської особи, архітектора, котрий жив ще в епоху до Гіджри, в дев’ятнадцятому та двадцятому сторіччях н. е., звався тоді Френк Ллойд Райт, і всі його учні зверталися до нього «м-р Райт», навіть найстарші з них, що були його однолітками. Я тому завжди подумки називав його Старим Архітектором, бо так казала Енея, розповідаючи про свого майбутнього вчителя ще до того, як ми зустрілися з ним на Старій Землі.
Ніби відповідаючи на мої думки, А. Беттік сказав:
— Це дивно, чи не так?
— Що саме? — відгукнулася Енея.
Андроїд посміхнувся і потер ліву руку, там, де вона закінчувалася гладенькою куксою, просто під ліктьовим згином. Ця звичка з’явилася у нього останніми роками. Автохірург на спусковому апараті, на якому ми пройшли під порталом на Божегаї, урятував андроїдові життя, але андроїд надто різнився від людей своєю фізіологією, і це завадило кораблеві відростити йому нову руку.
— Я маю на увазі, — продовжив А. Беттік, — що попри домінування Церкви над усім життєустроєм людства, питання про те, чи мають людські істоти душу, яка відлітає з їхніх тіл після смерті, залишається відкритим. Але у випадку м-ра Райта, ми точно знаємо, що його особистість як кібрида все ще існує за межами його тіла; принаймні існувала деякий час.
— А хіба ми це достеменно знаємо? — запитав я.
Гарячий чай смакував чудово. Ми з Енеєю купили його, а сказати точніше, виміняли, на індіанському ринку в пустелі, на тому місці, де мало би бути місто Скоттсдейл[25].
На моє питання відповіла Енея:
— Так. Особистість мого батька-кібрида пережила знищення його тіла і збереглася в петлі Шрена, імплантованій в голову мами. А ще нам відомо, що і після цього він існував окремо в мегасфері, після чого перебував деякий час у кораблі Консула. Особистість кібрида існує у вигляді цілісного фронту хвилі[26], що поширюється вздовж матриць базової площини інфосфери чи мегасфери, поки не повернеться до джерела Штінта в Корді.
Я це знав, хоча ніколи цього не розумів.
— Добре, — сказав я, — але куди подівся фронт хвилі, що містить у собі особистість Штінта м-ра Райта? Тут, у Магеллановій Хмарі, не може бути жодного зв’язку з Кордом. Тут немає інфосфер.
Енея відставила порожній кухоль.
— Зв’язок має бути, інакше м-р Райт не міг би існувати, так само як і решта реконструйованих кібридних особистостей. Не забувай, що ТехноКорд використовував простір Планка як середовище між порталами телепортації та місце переховування, аж поки конаюча Гегемонія не знищила входи до цього простору.
— Поєднувальна Безодня, — процитував я «Пісні» старого поета.
— Так, — підтвердила Енея. — Хоча ця назва завжди здавалася мені дещо патетичною.
— Хай хоч як вона зветься, — зауважив я, — незрозуміло, як вона може дістатися сюди... до іншої галактики.
— Середовище, яке Корд використовував для того, щоби працювали портали, існує скрізь, — сказала Енея. — Безодня проходить крізь простір і час. — Вона наморщила лоба. — Ні, не так. Простір і час вбудовані в неї... Поєднувальна Безодня виходить за межі простору та часу.
Я озирнувся навкруги. Світла ліхтаря вистачало, щоби заповнити обмежений простір намету, але за його стінами панував морок і завивав вітер.
— Тобто, Корд може нас тут дістати?
Енея похитала головою. Ми вже обговорювали цю тему раніше. Я тоді не зрозумів, у чому тут полягає штука.
Я не розумів цього і зараз.
— Ці гібриди пов’язані зі Штінтами, які насправді не є частиною Корду, — пояснила вона. — Персона м-ра Райта не була пов’язана з Кордом. Так само як і мій батько... другий кібрид Кітса.
Цього я ніколи не розумів й поготів.
— «Пісні» кажуть, що кібридів Кітса — включно із твоїм батьком — створив Уммон, а Штінт Корду Уммон сказав твоєму батькові, що кібриди — це експеримент Корду.
Енея підвелася та підійшла до виходу зі свого учнівського пристанища. Парусина з обох боків напиналася під вітром, але утримувала форму й відсікала пісок, не пускаючи його всередину. Енея збудувала свою хижу на совість.
— «Пісні» написав дядько Мартін, — сказала вона. — Він, як міг, старався сказати в них правду. Але певних речей він не розумів.
— Я теж, — відказав я й облишив цю розмову.
Наблизившись до Енеї, я обійняв її, відчуваючи, що і плечі її, і спина, і руки змінилися з того часу, як я вперше притиснув це дитинча до себе чотири роки тому. — З днем народження, мала.
Вона звела на мене очі й припала щокою до моїх грудей.
— Дякую, Роле.
В моїй малій подружці ще багато чого змінилося з того дня, коли ми зустрілися. Тоді їй тільки-но минуло дванадцять стандартних років. Я бачив, що за ці роки їй додалося жіночості, але попри те, що стегна її округлилися, а під старою спортивною футболкою випнулися груденята, я все ще не бачив у ній жінки. Звісно, вона вже не була дитиною, але й жінкою вона ще не була. Вона була просто... Енея. З тими ж променистими темними очима — розумними, запитальними, трохи сумними від знання, що приховувалося десь на їхньому денці. І вони, як і раніше, мали властивість нібито фізично торкатися тебе, коли Енея фокусувала на тобі погляд. Її каштанове волосся трохи потемнішало за ці роки. Минулої весни вона його коротко обрізала, і тепер мала волосся коротше, ніж я дванадцять років тому, коли служив у Місцевій гвардії на Гіперіоні. Коли я поклав долоню їй на голову, то наче погладив їжака, але однаково міг розрізнити в ньому світлі пасемця — вони навіть ще посвітлішали, вигорівши за ті довгі дні, що вона пропрацювала під палючим сонцем Арізони.
25
Скоттсдейл (Scottsdale) — східне передмістя Фенікса. Розташоване у східній частині округу Марікопа, США. Центр Скоттсдейла, наповнений нічними клубами, готелями, магазинами, порівнюють із пустельною версією Південного пляжу Маямі. Найбільш відвідуваним об’єктом міста, округу і штату загалом є Талієсін-Вест — зимовий будинок і школа архітектора Франка Ллойда Райта, що розташовані на північному сході міста біля підніжжя гір.
26
фронт хвилі — поверхня у просторі, коливання в кожній точці якої при поширенні хвилі мають однакову фазу. У випадку плоскої монохроматичної хвилі фронт хвилі — площина, перпендикулярна хвильовому вектору. При випромінюванні точкового джерела фронт хвилі — сфера. У загальному випадку фронт хвилі — складна поверхня, яку в кожній точці можна охарактеризувати двома радіусами кривизни.