Кілька фотографій були пов’язані з роботою. Якесь офіційне зібрання у смокінгах, чоловіки зі своїми дамами, сфотографовано у грудні 1930 року, з іменами і підписами на звороті: Лі Сочі, Макс Купферман, Бертл Фінк, Хільда Айхнер, Ґрете Центнер, Мецл і Рот. На ще одному фото — Леон біля крамниці міцних напоїв свого шваґра Макса Грубера на Клостернойбургерштрассе. На інших були члени його родини. Його кузини Герта й Едіт Грубер біля крамниці свого батька по дорозі до школи. Його сестра Густа, елегантно вбрана, у чорному пальто, на якійсь віденській вуличці. Записка від його племінниці Дейзі під час відпочинку у Боденсдорфі: «Дорогому дядькові…» Три фотографії Мальке — у чорному вбранні, вдова з похмурими бровами. Мальке на вулиці, Мальке вдома, Мальке прогулюється Леопольдсбергом зі своїм сином. Я знайшов лише одну світлину Леона з матір’ю, зроблену 1938 року, на тлі невисоких дерев.
Леон та Мальке, Відень, 1938 р.
На кількох фото Леон був з друзями, багато з них було зроблено у Клостернойбурзі у 1930-х роках. Жінки і чоловіки у купальних костюмах, вони сміються, дуркують, позують перед об’єктивом. Леон з якоюсь жінкою, імені якої невідомо, але немає жодних натяків про те, які у них були взаємини.
Були й світлини Макса. Принаймні одне фото найкращого друга Леона з кожного без винятку року протягом доволі тривалого періоду, починаючи від 1924 року і до 1938 року. Він був поруч постійно. Леон і Макс на березі Дунаю у Крітцендорфі, що на північній околиці Відня. Леон, Макс і молода жінка, біля їхніх ніг — шкіряний футбольний м’яч. Леон і Макс у туристичному поході в долині Вахао. Леон і Макс стоять біля блискучого чорного автомобіля. Леон і Макс бавляться з футбольним м’ячем. Макс стоїть. Портретне фото Макса. Макс сміється. Макс усміхається.
Я зауважив, як завжди елегантно і гарно був вбраний Леон, охайний і поважний. У канотьє на якійсь віденській вулиці. У костюмі на залізничній станції, а можливо, це була ринкова площа. Він виглядав щасливим, зазвичай з посмішкою, набагато щасливішим, ніж я запам’ятав його в пізніші роки. На моєму весіллі у Нью-Йорку, коли йому вже минав дев’яностий рік, я пригадую, що помітив, як він сидить наодинці, задумливий, наче озирається назад у свої спогади про минуле століття.
На останньому фото з того періоду, коли Леон був ще неодруженим, — дві привабливі молоді жінки, які стоять на якійсь вулиці. Вони вбрані у хутро, а за ними нависає темна грозова хмара.
Морок 1937 року ставав дедалі зловіснішим. Гітлер розірвав низку угод{36} про захист меншин, звільнивши Німеччину від міжнародно-правових обмежень і дозволивши їй ставитись до національних меншин так, як їй заманеться. Втім, у Відні повсякденне життя і любов тривали далі. Тоді, коли Європа все ближче підступала до війни, Леон вирішив одружитися.
Його нареченою стала Реґіна Ландес, весільну церемонію провели 23 травня 1937 року у Леопольдштемпль, прекрасній синагозі у мавританському стилі на Леопольдсґассе, найбільшій юдейській культовій споруді Відня. Моя бабуся Рита взялася наче нізвідки. На першій фотографії з нею вона була у білій шлюбній сукні.
Я добре знав цю світлину, де вона — у весільній сукні, що спадає додолу, тримає в руках білі квіти, він — у смокінгу. Ніхто з них не посміхався у цей щасливий день. Це було єдине фото, виставлене напоказ у їхньому помешканні у Парижі, яке я часто розглядав, коли був малим.
Леон і Рита у день свого весілля, травень 1937 р.
Нареченій було двадцять сім, вона — віденка й австрійка, дочка Рози Ландес, вдови, з якою жила на Хабчерґассе у 16-му районі. Свідками на шлюбі були Леоновий швагро Макс і старший брат Рити Вільгельм, дантист. Мальке була на весіллі з Густою і Лаурою, у товаристві їхніх чоловіків і Леонових чотирьох племінниць. Риту віддавали заміж її мама і троє братів: Вільгельм з дружиною Антонією і їхнім маленьким сином Емілем, Бернхард з дружиною Сусанною і Юліус. Тепер це була нова Леонова віденська родина.