— Так? — Запитала вона, трохи захекавшись після ривка до дверей. Трістан дивився на неї зверху вниз яструбом, як завжди незбагненний.
— Лукрецій досі в тебе?[12]
— О, так, звичайно, постривай... Ти не стій на порозі.
Залишивши для нього двері відчиненими, вона розвернулась пошукати книгу.
— Працюєш по суботах? — Запитала Ліббі, копаючись у купі речей. Найближчим часом Лукрецій їй не знадобиться; вона взагалі збиралася провести день у трико для йоги, заздалегідь відновлюючись після всього того, на що в понеділок буде потрібно багато енергії.
— Просто захотілося ще раз поглянути на нього, – відповів Трістан.
— Якщо чесно, не знаю навіть, яка в ньому користь, – сказала Ліббі, відшукавши нарешті книгу в купі біля тумбочки. Вона б не назвала себе взірцем охайності, та й рано вставати не вміла. Коротше, почувала себе сумно неадекватною поруч із Трістаном, який був до того охайний, що мало не сяяв. — Сумніваюсь, що в ньому є те, про що не пишуть у більш пізніх роботах.
— Там начебто було щось про час, – сказав Трістан. — Правда?
— Типу того. Жодної конкретики, але…
— Хочу сам подивитися, – коротко сказав Трістан, і Ліббі здригнулася.
— Вибач, я не хотіла…
— Не вибачайся, – нетерпляче сказав він. — Просто хочу один здогад перевірити.
— О. — Ліббі простягла Трістану книгу, але, перш ніж він пішов, прочистила горло і сказала: — Не хочеш поділитися зі мною здогадом?
— А що?
— Мені… як би цікаво. — Вражає, але після такого визнання Ліббі відчула, ніби скоїла злочин, караний смертю. — Ну, мені на кшталт правда цікаве дослідження, яким ми займаємося.
Трістан злегка наїжачився.
— Я цього й не заперечував.
— Знаю, ви... — Вона осіклася, не давши собі знову вибачитись. — Забий. Можеш, до речі, собі залишити, – сказала вона, вказавши на книгу. — Навряд чи є в ній щось корисне. Теоретично, мені здається, думка про те, що час і рух – це не дві окремі функції, цікава відправна точка, але навряд чи вона є унікальною для…
— Ви з Ніко маніпулюєте силою, так?
Ліббі дуже здивувалась: по-перше, її перебили, а по-друге – поцікавилися її здібностями.
— Що?
— Сила? Правильно?
— Так, сила. — Трістан, здавалося, обігрує в голові якусь думку, і Ліббі додала: — Ми застосовуємо її, щоб змінювати фізичний склад речей.
— Чому б вам не створити червоточину в часі?
— Я… — Не на це вона від нього чекала. — Що ж, я… теоретично ми могли б за допомогою кротової нори поєднати дві точки в часі, але це вимагало б для початку розуміння природи самого часу.
— І що вам заважає її зрозуміти?
Він не жартував. Ліббі не хотілося звучати винно через те, що вона не задумалася над очевидним, начебто, питанням.
— Ну, час – це не те щоб прямо фізична величина, – повільно промовила Ліббі, підбираючи слова. — Ми з Вар… з Ніко маніпулюємо речами, які можемо бачити та помацати, а час… це щось інше.
— Ви його не бачите та не відчуваєте?
— Я… — Ліббі знову запнулася, трохи приголомшена. — Стривай хвилину. Хочеш сказати, що ти його бачиш та відчуваєш?
Деякий час Трістан дивився на неї з легкою тривогою у погляді.
— Я не це мав на увазі. Просто хочу бути готовим до того, чим ми займемося в понеділок.
Ліббі визнала, що не варто нагадувати Трістану про те, як за минулі тижні він не зробив практично нічого. Тільки висував теоретичні аргументи, спрямовуючи інших.
Втім, навряд у тому була його провина. Він хоч би старанно працював, адже так? Читав та коментував усі тексти, у вихідні займався самостійно. А коли він по-іншому дивився на ілюзії, то, може, й інші речі бачив не так, як Ліббі?
Вона злегка затремтіла від думки, що Трістан має якийсь корисний додатковий талант, як і Рейна, і про це можна буде повідомити Ніко. Не все ж таки йому одному розкривати в людях корисні сторони!
— Є теорія про те, що кванти – це простір, – сказала Ліббі, порушуючи думку, що вона, схоже, на щось таке натрапила, – а простір не порожнеча, а матерія, тканина, що складається з крихітних окремих частинок. Гадаю, час може складатися з подібних частинок. Гравітаційний потенціал.
— Послухай, за книгу дякую, – сказав Трістан, – але мені особливо нема про що балакати.
12
Тит Лукрецій Кар (99 до н. е. – 55 до н. е.) – римський поет і філософ, один із найвизначніших представників атомістичного матеріалізму.