— Не треба, – з сумішшю злості та муки в голосі промовив він, – говорити такого.
Однак Гідеон, який не втомлювався дивуватися вчинкам Ніко, лише посміхнувся.
— Та не переймайся ти через мене, – сказав він раз уже, мабуть, у мільйонний, та все марно. — Сумніваюся, що вона мене уб'є. А якщо й уб'є, то випадково. Вона ж просто дуже недбала.
— Вона двічі мало не втопила тебе!
— Щось не пригадаю.
— Та як таке забути?!
— Заради справедливості, вона просто не знала, що я не вмію дихати під водою. Вперше – точно.
— Це, – вражено промовив Ніко, – не виправдання!
Гідеон же розреготався.
— А знаєш, ось Максу все це по барабану. Брав би з нього приклад.
— Це як? Задницею килим протирати?
— Ні. І він так більше не робить. Слава Богу.
— Гідеон, я просто хочу, щоб все в тебе було добре, – благаючим тоном промовив Ніко. — Por favor[14]. Je t'en supplie[15].
— Все добре, Ніко. Турбота про мене – це тобі лише привід не жити своїм життям, про яке, до речі, я нічого не знаю, – підкреслено нагадав Гідеон. — Ти мені розповіси що-небудь або й далі триматимеш, як принцесу в вежі?
— Ну, по-перше, принцеса з тебе жахлива, – пробурмотів Ніко. — Твою фігуру в корсет не втиснеш, а щодо іншого, то будь моя воля…
— Нема твоєї волі, – застережливо промовив Гідеон і скривився. Відвернувся, а потім додав: — Знаєш, я за тебе теж хвилююсь. Забудь про марнославство і визнай: тобі і без мене турбот вистачає.
— Наприклад? – хмикнув Ніко, демонстративно пригладжуючи свою пишну шевелюру.
— Я… забий. — Гідеон знизав плечима. — Я тільки хотів сказати, що це вулиця із двостороннім рухом.
— Ну, це я знаю. Я б так по-лицарськи не присвятив себе нікому, хто б не зміг помітити, який я цікавий.
— І ще ти дуже відданий.
— Так само, наскільки цікавий. Ось ми й видихнули.
Гідеон глянув на нього так, ніби хотів хльоснути по обличчю газетою. Все як завжди.
Так, як не дивно, справи у Ніко справді йшли досить непогано. Вони з Ліббі дуже навіть порозумілися і сперечалися лише з академічних питань («Одна справа – зупинити час, і зовсім інша – намагатися розгорнути його», – прокоментував він її останню теорію, але в неї, зрозуміло, знайшлося що заперечити), та й з Рейною справи задалися. Ніко добре харчувався, і оточуючих йому вбити не хотілося. Без Каллума і Трістана він би чудово обійшовся, проте йому зустрічалися супротивники й гірше.
Звичайно, не вистачало маленьких радощів на кшталт свободи змитися з дому чи можливості потрахатись... З іншого боку, воно, мабуть, навіть на краще, що Ніко ні з ким у особняку не спить. Ось Парісі він, можливо, дав би з собою потішитися, просто це не всіх потішило б.
— Je vais bien[16], – рішуче промовив Ніко.
— От і добре, – відповів Гідеон. — Іди тоді в ліжко.
— Що вже? – насупився Ніко. — Але…
Гідеон клацнув пальцями, і Ніко, бурхливо дихаючи, сів у ліжку. Він повернувся до тіла в особняку Товариства. Повернувся туди, звідки, в принципі, нікуди й не йшов.
Поруч завібрував телефон.
«Спи давай».
Ніко закотив очі. Ось придурок.
«До зустрічі в моїх снах», – пожартував він.
Телефон у руці знову завібрував.
«Обов'язково, Ніколас, обов'язково».
Рейна
Рейна вважала, що в обмін на свій вклад, надійшовши до Товариства, вона вже отримала шокуючі дивіденди. До кінця літа, тобто через чверть відведеного їм першого року, вона, можна сказати, розбагатіла. Рейна, звичайно, не багато і втратила, так що авансова жертва була невисока, але тепер вона по-своєму відривалася. Суспільство дало їй доступ, про який вона могла лише мріяти. Вміст і архіви Олександрійської бібліотеки справдили її очікування, а Рейна отримала лише базовий доступ до давніх наукових та магічних досліджень. Провівши якихось три місяці за дослідженнями фізики сили та простору, вона роздобула гримуар Цирцеї та втрачені праці Демокрита та Анаксимандра[17]. Що ж тоді відкриється через весь цей рік і ще один, додатковий!
Бажання як мінімум зберегти досягнуте служило чудовим стимулом і далі потурати чудасії Атласа Блейклі. У розпорядженні Рейни були роботи з анімізму, натуралізму, космології... А що ж приготували тоді середньовічні медити, які робили свій внесок у справу виключно таємно? А епоха Просвітництва? Чи побачить Рейна роботи Ісаака Ньютона та феї Моргани? Заздалегідь не скажеш, отже, Рейна зобов'язана до них дістатися.
Вона проводила багато часу у читальному залі. Перевіряла межі доступу до ресурсів архівів, без прив'язки до предмета, який вони зараз вивчали, тому трохи більше інших знала, хто іноді навідується в Суспільство. Посвячені не спілкувалися з класом, але Рейна бачила, як вони заглядають до архівів чи зустрічаються з Атласом у його кабінеті. Незрозуміло, яким таким «хоронительством» займається Атлас, адже Рейну та інших п'ятьох у справи еліти Товариства не присвятили, але він явно виконував свої обов'язки добре. Хто б не входив у двері будинку, який би статус не мав він у зовнішньому світі, прийти він міг лише з дозволу Зберігача, і водночас люди у його присутності поводилися спокійно.
17
Анаксімандр Мілетський (611 до н. е. – 546 до н. е.) – давньогрецький філософ, одним із перших сформулював закон збереження матерії.