— Повз нас восени багато аулів проходить на зимовище,— пояснив той.— Покоси треба оберігати вдень і вночі, не вистачає рук на збирання, а коли всі череди пройшли і ми зібралися косити, Азимбай опинився тут як тут… Ми просили: «Стривай косити, нехай нас розсудять сторонні люди». Я поскакав до Абая-ага, а Азимбай все-таки почав косити. Хіба є над ним влада? Який суд він визнає? Чинить, як хоче! Он гляньте! — І він показав на край лугу, де, змахуючи косами, розмірено посувались вперед вісім косарів.
Біля них стояло з десятеро чоловіків, здебільшого молодих жигітів. Серед них Дармен пізнав знайомих йому Сержана й Аскара. Обличчя усіх виражало гнів і обурення.
Сам Азимбай бут тут-таки, верхи на ситому гнідому коні. Він повагом проїжджав за спинами косарів, ніби підганяючи їх. Брунатний чапан надимався од вітру на боках і спині, і ззаду Азимбай здавався набагато товщим, ніж був насправді. Глянувши на нього, Магаш мимоволі подумав, що таку тушу не проймеш ні благаннями, ні слізьми.
Жигіти під’їхали до гурту бідняків. Ті привітно поздоровкалися з приїжджими. Обличчя їхні просвітилися надією. Люди пізнали сина Абая й відчули, що юнак привіз їм захист і підтримку.
Магаш звернувся до Азимбая.
— Що ти тут натворив, Азимбай? — спитав він спокійно. — Навіщо скривдив злиденних сусідів?
— А що я зробив? Я підбираю з землі те, що вони кинули.
Бідняки захвилювалися. Голосніше за інших заговорили Сержан, Аскар і Абди:
— Як це кинули?.. Хіба ми відмовилися косити? Хто це тобі казав?
Азимбай кинув на Абди холодний погляд з-під набряклих червоних повік і, обернувшись до Магаша, ліниво заговорив:
— Брешуть вони. Зовсім навіть не збиралися тут косити. Де це видано, щоб некошена трава стояла до заморозків? Побачили, що я за неї взявся, от і заволали, що самі збиралися косити. Просто хочуть здерти з мене за покинутий покіс.
Абди не стерпів.
— Ти добре знав, чому ми не косимо! — обурено крикнув він.— Ти й сам чекав, коли пройдуть інші аули, щоб ніхто не бачив твого розбою. Спини, мірза, косарів! Дай розібрати справу!
— Припини косити, поки розберемося,— додав і Сержан.
Азимбай гримнув на них:
— Наказувати мені будете? Ну, глядіть мені!
— Припини розбій! Ей, люди, киньте косити, кладіть коси! — гукнув Абди, сплигуючи зі свого стригунця.
— Косіть, не зупиняйтеся! — розлючено кричав Азимбай, махаючи канчуком.— Косіть, кажу вам.
Абди, Сержан і Аскар, немов змовившись, одночасно кинулися до косарів і рішуче стали перед ними.
— Для нас трава на цій землі — як волосся на голові! Коси і нас заразом! — розпачливо вигукнув Абди.
Косарі завагалися. Першим кинув косити Іса, син старої Ійс з такежанівського аулу.
— Коси! — закричав на нього Азимбай.
Але Іса не послухався окрику. Дивлячись на нього, спинились і два інших косарі, що дійшли до Сержана і Аскара. За ними й решта косарів нерішуче опустили коси. Тільки один чорнобородий табунник все ще косив, злякано оглядаючись на Азимбая.
Той підскочив до їси, осипаючи його лайкою:
— Ти будеш косити, собако?
— Що ж, мірза, значить, ти велиш мені вбити чоловіка? Такого ж голодранця, як я…
Азимбай не дав йому договорити. Важкий канчук з розмаху опустився на спину їси. Той, блиснувши лютим поглядом, зціпив зуби і кинув свою косу геть від себе:
— Не буду вбивати! Вбий краще мене, кровопивцю!
Азимбай вже не пам’ятав себе від люті. Він покликав чорнобородого косаря і наказав йому стати на місце їси.
— Іди попереду! Коси по ногах! Побачимо, чи встоять вони!
Чорнобородий табунник замахав косою, все ближче добираючись до ніг Абди.
Магаш і Дармен не витримали. Стьобнувши коней, вони поскакали до косаря, гукаючи:
— Стій, збожеволів, чи що! Стій, кажу!
Але тут Абди високо підняв ногу і наступив на лезо коси, що блиснуло біля носка його чобота. Швидко нагнувшись, він вирвав у чорнобородого косу й одним ударом об землю поламав кісся. Піднявши косу за уламок кісся, він махнув нею, немов шаблюкою. Він тепер був здатний на все.
Сержан і Аскар теж кинулися на людей Азимбая, що стояли проти них, і, відібравши у них коси, високо підняли їх. Тепер усім було ясно, що як тільки хтось наважиться скосити хоч травинку, почнеться справжнє побоїще.
— Стривайте, опустіть коси! — гукнув Дармен.
Магаш підтримав його:
— Дайте сказати слово! Абди, кинь косу! Азимбай, вгамуй своїх людей!
Абди і його товариші слухняно опустили коси, проте не випускали їх з рук. Блідий і розлючений Азимбай мовчки осадив коня.