У часи Старого заповіту звичаєм ізраїльського народу було віддавати десяту частину всіх доходів. У сільському господарстві також було прийнято знову закопувати в ґрунт десяту частину врожаю, щоб занадто не виснажувати землю. Крім цього, ще одну десяту частину врожаю зберігали для посіву, щоб мати зерно й для наступного разу.
Особливо успішні люди виробили звичку віддавати 10 % доходу тим, у кого є менше. Ви часто помічатимете, що успішні люди в діловому житті є надзвичайно жорсткими при перемовинах, але, з іншого боку, мають «м’яке серце» стосовно нужденних.
Зрозуміло, гроші часто жертвують з чисто егоїстичних мотивів. Також є люди, які роблять переважно публічні пожертви, бо хочуть досягнути рекламного ефекту. Але хіба, зрештою, усе, що робить людина, не є егоїстичним? Хіба вона завжди не допомагає іншим частково тому, що завдяки цьому краще почувається й сама?
Однак нужденному ця дискусія є відносно байдужою. Коли він отримує гроші, на них не обов’язково повинна висіти етикетка: «Віддано з благородних мотивів».
Хто віддає, той має більше грошей
На диво, люди, що жертвують десяту частину свого доходу, ніколи не мають грошових проблем. Вони не просто щасливіші зі своїми грошима, але й дійсно мають їх більше.
Я часто запитував себе та інших, чому так. Як стається, що той, хто регулярно віддає 10 % доходів, у результаті накопичує значно більше грошей, ніж той, хто зберігає всі 100 % для себе? Як можуть 90 % бути більшими, ніж 100 %? Тут однозначно йдеться про феномен, якому немає наукового пояснення. Я не впевнений, чи це взагалі можливо пояснити за допомогою логіки, але хотів би викласти деякі думки щодо цього, щоб зробити це диво зрозумілішим.
Віддавати — приємно
Часто дарувати подарунки приносить більше радості, ніж отримувати. Той, хто дбає тільки про себе, стає самотнім і депресивним. Концентрація на самому собі призводить до самотності. Це, зрештою, веде до того, що деякі люди можуть показати справжні почуття лише своїм домашнім тваринам.
Найкращий засіб, щоб «вилікуватися» від почуття власної непотрібності й втрати сенсу життя, — просто піклуватися про когось іншого. Той, хто сумний і депресивний, часто занадто концентрується на собі самому. Хто зосереджується на допомозі іншим, відволікається від своєї печалі. Той, хто допомагає іншим, завжди допомагає й самому собі.
Хто везе іншу людину у своєму човні на протилежний берег, той і сам там опиниться.
Віддаючи, доводите, що ваші гроші — у надійних руках
Тепер можете довести собі, що здатні робити добро за допомогою грошей. Також можливо переконати себе, що вони хороші. Покращуючи й полегшуючи комусь життя за допомогою своїх грошей, ви впевнюєтеся в цих думках.
Отже, доводите собі, що можете відповідально поводитися з грошима й що ваші гроші — у надійних руках, бо за допомогою них ви робите добро.
Віддаючи, ви сигналізуєте про достаток
Якщо ви віддаєте гроші, то сигналізуєте Всесвіту: «Дякую, у мене є більше, ніж мені потрібно, тому я можу віддавати». Ця думка про достаток допомагає вам більш природно ставитися до грошей. Ви сильніше насолоджуєтеся грошима, бо не вважаєте їх занадто важливими.
Ви краще усвідомлюєте, що гроші — одна з форм енергії, яка протікає через ваше життя. Хто тримається лише за гроші, той перешкоджає цьому природному потоку енергії. Чим більше віддаєте, тим більше може ввійти у ваше життя і тим сильніше ви здатні повірити в те, що прийде ще більше грошей.
Отже, грошові пожертви є доказом вашої віри в самого себе й у енергетичний потік Всесвіту. Зміцнивши таким способом довіру до самого себе й Всесвіту, можете очікувати, що у ваше життя прийде більше грошей. Ви очікуєте багатства — і в такий спосіб воно стане для вас самоочевидним. Згадайте: наші очікування визначають, що ми отримуємо насправді.
Той, хто допомагає, усвідомлює, що ми живемо у світі взаємозв’язків
Однозначно, жити так, ніби ви одні на цьому світі, — не є ознакою мудрості. І звісно, така позиція мало в чому допомогла б як у дрібницях, так і в цілому. Щоб проявити найкраще в собі, ми потребуємо інших. Й іншим потрібні ми. З цього випливають дві прості, але важливі істини: разом ми досягаємо більшого. І по-друге, справи кожної окремої особи йдуть краще, якщо краще йдуть у всіх загалом.
Ми не можемо розглядати наше особисте щастя ізольовано й ігнорувати стан людства навколо себе. Далай-лама говорив: «У сьогоднішньому взаємопов’язаному світі індивіди й нації вже не можуть вирішувати багато своїх проблем власноруч. Ми потребуємо одне одного, а тому повинні розвинути в собі почуття універсальної відповідальності. Наш особистий і колективний обов’язок — захищати та оберігати людський рід на цій планеті й підтримувати його слабких членів».