— Казала ж я, що вони почнуть із нас.
Шарль не відповів. Він побачив, як двоє чоловіків схилилося над хворим, і серце його стислося. Жак спав, ніс його тоненько висвистував; вона не могла заснути; вона не зможе заснути, поки він не повернеться. Якраз навпроти своїх ніг Шарль угледів здоровецьку тінь, яка зігнулася удвоє, вони понесли чоловіка перед ним, потім буде моя черга, ніч, куриво, холод, хитавиця, пустельні перони, йому було страшно. Під дверима була світляна стьожка, вона почула гомін на першому поверсі, ось і він. Вона упізнала його кроки на сходах, і її огорнув супокій: він тут, під нашим дахом, я маю його. Ще одна ніч. Остатня. Матьє відчинив двері, потім зачинив їх, розчахнув вікно і зачинив віконниці, вона почула, як біжить вода. Він укладається спати. Потойбіч стіни, під нашим дахом.
— Це по мене, — сказав Шарль. — Скажіть їм, щоб виносили вас відразу ж після мене.
Він міцно стиснув її руку, поки двоє носіїв схилялося над ним і простісінько в обличчя йому садонуло мов із горілчаного барила.
— Гоп! — сказав чолов'яга позад нього.
Йому раптом зробилося страшно, і поки вони піднімали його, він обернув своє дзеркальце, йому хотілося бачити, чи її несуть услід, та побачив він лише плечі носія і його писок, який скидався на дзьобак якоїсь нічної пташини.
— Катріно! — гукнув він.
Відповіді не було. Він погойдувався над порогом, чолов'яга вигукував накази позад нього, ноги його опустилися, йому здалося, ніби він падає.
— Обережно! — сказав він. — Обережно.
Та він уже бачив зорі в темному небі, й було холодно.
— А її несуть за мною? — поспитався він.
— Кого це? — поспитався чолов'яга з пташиною головою.
— Мою сусідку. Це моя подруга.
— Жінками будемо займатися потім, — відказав чолов'яга. — Ви не будете в одному приміщенні.
Шарль затремтів.
— Таж я гадав… — почав було він.
— Не хочете ж ви, щоб вони оправлялися у вашій присутності.
— Я гадав, — повторював Шарль, — я ж гадав, що…
Він провів рукою по чолі й раптом загорлав:
— Катріно! Катріно! Катріно!
Він розгойдувався в їхніх руках, він бачив зорі, в очі йому вдарило світло ліхтаря, потім зорі, потім знову ліхтар, а він знай волав:
— Катріно! Катріно!
— Та він з глузду з'їхав, цей тип! — сказав носій позаду. — Замовкнете ви чи ні?
— Я ж навіть прізвища її не знаю, — сказав Шарль, і голос його тремтів од сліз. — Я назавжди її утрачу!
Вони поставили його на підлогу, відчинили двері, знову підняли, він побачив зловісну жовту стелю, почув, як зачинилися двері, це була пастка.
— Мерзотники! — сказав він, поки вони опускали його долі. — Мерзотники!
— Замовкни, ти! — сказав чолов'яга з пташиною головою.
— Нехай, — сказав другий. — Ти ж бачиш, у нього з макітрою негаразд.
Він почув, як стихають їхні кроки, двері відчинилися і знову зачинилися.
— От ми й зустрілися, — почув він голос Бланшара.
Тієї ж миті Шарль отримав струмінь води простісінько в писок. Та він мовчав, непорушно закляк мов небіжчик і широко розплющеними очима дивився в стелю, а вода текла йому в вуха і за комір. Вона не хотіла спати, вона непорушно лежала горізнач у темній кімнаті; він укладається в ліжко, незабаром він засне, а я охороняю його сон. Він дужий, він чистий, сьогодні вранці він дізнався, що йде на війну, і навіть оком не моргнув. Але зараз він беззбройний; він буде спати, це його остання ніч. Ох, подумала вона, який він романтичний!
Це був запахущий теплий покій з єдвабним світлом і квітами скрізь.
— Заходьте, — сказала вона.
Ґомес увійшов. Він роззирнувся довкруг, побачив ляльку на дивані й подумав про Теруель. Там він спав у такому самому покої з лампами, ляльками і квітами, та без пахощів і без стелі; посеред підлоги була діра.
— Чому ви всміхаєтеся?
— Тут так гарно, — відказав він.
Вона підійшла до нього.
— Якщо кімната вам до вподоби, то ви можете приходити сюди так часто, як вам захочеться.
— Я завтра їду, — сказав Ґомес.
— Завтра? Куди?
Вона дивилася на нього гарними невиразними очима.
— В Еспанію.
— В Еспанію? То ви…
— Авжеж, — відказав він. — Я солдат у відпустці.
— На якому боці? — поспитала вона.
— А вам на якому хочеться?
— На боці Франко?
— А от і ні!
Вона обняла його за шию.
— Мій вродливий вояк.
В неї був прегарний подих; вона поцілувала його.