— Говорить Паризьке радіо, не відходьте від приймачів: за хвилину ми передаватимемо французький переклад першої частини промови канцлера Гітлера.
Вони й не поворухнулися. Вони перезирнулися краєм ока, й коли Ріна Кетті заспівала «Я чекатиму», вони усміхнулися одне одному. Та наприкінці першого куплету пані Шабо вибухнула реготом.
— Я чекатиму! — сказала вона. — Гарно сказано! Вони збиткуються з нас.
Величезне тіло, планета, у просторі ста мільйонів вимірів; істоти трьох вимірів навіть уявити цього собі не можуть. І все ж таки кожен вимір був самостійною величиною. Якщо спробувати поглянути на планету прямо, то вона розсиплеться на друзки, залишаться лише окремі свідомості. Сто мільйонів вільних свідомостей, кожна з яких бачила стіни, червоний жарук сигари, звичні обличчя і під власну відповідальність будувала свою долю. І все таки якщо ти був одною з цих свідомостей, то з нечутних дотиків, з непомітних змін ти помічав, що міцно пов'язаний з величезною невидимою колонією. Війна: кожен вільний, і все-таки ставки зроблено. Вона тут, вона скрізь і всюди, це сукупність усіх моїх думок, всіх слів Гітлера, всіх учинків Ґомеса: та нікого немає, щоб підбити підсумок. Вона існує лише для Бога. Але Бог не існує. А війна існує все одно.
— Я не сумніваюся, що настав край і німецькому терпінню. Не сумніваюся, що терпіння є одною з найбільш характерних рис німецької ментальности, але настала година, коли з ним потрібно покінчити.
— Що він сказав? Що він сказав? — спитався Шоміс.
Борис пояснив:
— Він каже, що німецькому терпінню теж наступає край.
— Нашому також, — сказав Шарльє.
У приймачі всі почали репетувати, аж ось до кімнати ввійшов Герера.
— О, вітаю! — сказав він Ґомесові. — Ну що? Гарно відпочив?
— Та так собі, — відказав Ґомес.
— Французи… так само обережні?
— Ха! Ви навіть не уявляєте собі, які вони обережні. Проте, гадаю, ця війна скоро буде їм як та костриця в сраці! — Він показав на радіоприймач. — Біснуватий у Берліні геть уже з ланцюга зірвався.
— Справді? — Очі Герери зблиснули. — Послухай, так це ж багато чого може змінити!
— А певно, — відказав Ґомес.
Якусь мить вони, усміхаючись, дивилися один на одного; Тількен, який стояв коло вікна, підійшов до них.
— Приглушіть радіо, я щось чую.
Ґомес обернув регулятор, і галас трохи затих.
— Чуєте? Чуєте?
Ґомес прислухався: він почув глухе дудоніння.
— Так і є, — сказав Герера. — Тривога. Четверта зранку.
— Четверта! — вигукнув Ґомес.
— Так, — потвердив Герера. — О, тут багато чого зміниться!
Гітлер заговорив знову; вони схилилися над приймачем. Ґомес слухав промову краєм вуха; другим він прислухався до гуркоту літаків. Вдалині пролунав глухий вибух.