Його сусід дивився на нього: він вважає мене диваком, бо я розмовляю сам із собою; це був парубійко років двадцяти, хирлявий недоросток із дівочою шкірою, він сидів із гарним чорнявим чолов'ягою, в якого був переламаний ніс, волосся у вухах і витатуюваний якір на лівому передпліччі. Здоровань Луї зрозумів, що вони балакають місцевою говіркою про нього. Він усміхнувся їм і погукав офіціянта.
— Ще шклянку того ж самого, хлопче. І якщо в тебе є більші шклянки, то не соромся, неси їх сюди.
Офіціянт і з місця не зрушив. Він нічого не казав і дивився на нього так, мовби й не бачив. Здоровань Луї дістав гаманця і поклав його на стіл.
— Що з тобою, хлопчино? Думаєш, не зможу заплатити? Ось глянь!
Він дістав три купюри по тисячі франків і помахав ними офіціянтові перед носом.
— Ну, то що скажеш? Ану неси хутчій ще одну шклянку твого пійла.
Він поклав гаманця до кишені й помітив, що кучерявий парубійко ґречно всміхається до нього.
— Все клас? — поспитався парубійко.
— Га?
— Все гаразд?
— Все гаразд, — відказав Здоровань Луї. — Шукаю свого мурина.
— Ви нетутешній?
— Ні, — усміхаючись, відказав Здоровань Луї. — Нетутешній. Хочеш хильнути чарчину? Я пригощаю.
— Гріх відмовлятися, — сказав кучерявчик. — Можна, я гукну свого друзяку?
Він сказав своєму приятелеві декілька слів тією говіркою. Той усміхнувся і мовчки підвівся. Вони сіли навпроти Здорованя Луї. Од малого тхнуло парфумами.
— Від тебе смердить повією, — сказав Здоровань Луї.
— Я допіру з перукарні.
— Ага, он воно що… Як тебе зовуть?
— Мене зовуть Маріо, — сказав малий. — А приятель мій — італієць. Його зовуть Стараче, він матрос.
Стараче усміхнувся і кивнув мовчки.
— Він не знає французької, але він утішний, — сказав Маріо. — Ти знаєш італійську?
— Ні, — відказав Здоровань Луї.
— Та це нічого, от побачиш: все одно він утішний.
Вони забалакали між собою італійською. Це була дуже гарна мова, здавалося, вони співають. Здоровань Луї був трохи задоволений з того, що вони тут, бо це було хоч якесь товариство, та в глибині душі він почувався самотнім.
— Що вам замовити?
— Ну, — сказав Маріо, — аперитиву.
— Три аперитиви, — сказав Здоровань Луї. — Це що, вино?
— Ні, ні, це ще краще, от побачиш.
Офіціянт поналивав у три шклянки лікеру. Маріо налляв туди води, і лікер зробився шумким білим туманом.
— За твоє здоров'я, — сказав Маріо.
Він випив і втерся рукавом. Здоровань Луї теж перехилив свою шклянку: питво було нічогеньке, пахло ганусом.