— Ти гомосексуаліст? — поволі повторив Матьє. — Ні, це не викликає в мене огиди; а чому б воно мало викликати її в мене?
— Прошу тебе, — сказав Даніель, — ти не повинен вдавати переді мною людину широких поглядів…
Матьє не відповів. Він дивився на Даніеля й думав: «Він гомосексуаліст». Особливого подиву й не було.
— Ти нічого не кажеш, — хрипко провадив Даніель. — Маєш слушність. У тебе правильна реакція, в цьому я й не сумнівався, таку реакцію повинна мати кожна здорова людина, та ти міг би залишити її при собі.
Даніель завмер, притиснувши руки до тіла, вигляд у нього був убогий. «І чому це йому захотілося роздирати свої виразки саме переді мною?» — безжалісно подумав Матьє. Він розумів, що повинен щось сказати у відповідь; та його повністю охопила глибока, мертвотна байдужість. Урешті, в ту мить все йому здавалося таким природним, таким нормальним: він був мерзотником, Даніель гомосексуалістом, все воно вкладалося у звичні рамки. Нарешті він озвався:
— Ти можеш бути ким завгодно, мені це анідесь.
— Авжеж, — із погордою посміхнувся Даніель. — Авжеж, тобі воно анідесь. У тебе досить проблем зі своєю власною совістю.
— То навіщо ти мені це сказав?
— Мені… мені хотілося поглянути, яке враження це справить на такого чолов'ягу, як ти, — відкашлявшись, сказав Даніель. — Крім того, тепер є хтось такий, що знає, і, може, мені… мені й самому пощастить повірити у це.
Він позеленів і насилу вимовляв слова, та все ж посміхався. Матьє не зміг витерпіти цієї посмішки й одвернувся.
Даніель усміхнувся.
— Це дивує тебе? Це суперечить твоїм уявленням про гомосексуалістів?
Матьє хутко підняв голову.
— Не пишайся переді мною, — сказав він. — На це важко дивитися. Не варто пишатися переді мною. Може, ти й огидний сам для себе, та не більше, ніж я для себе огидний, ми варті одне одного. Втім, — подумавши, сказав він, — саме тому ти й розповідаєш мені про все це. Це ж не так важко — сповідуватися покидькові; а все ж таки результат від сповіді є.
— Ох ти ж хитрун! — сказав Даніель вульґарним тоном, якого Матьє від нього ніколи не чув.
Вони замовкли. Даніель дивися просто перед собою, погляд його був заціпенілий і непорушний, мов у дідугана. Матьє відчув, як ньому болісно поворухнулося сумління.
— Але якщо ти такий, то навіщо ж одружуєшся з Марсель?
— Це сюди не стосується.
— Я… я не можу тобі дозволити одружитися з нею.
Даніель випростався, його неживе блідаве обличчя вкрилося темно-червоними плямами.
— Справді, не можеш? — пихато запитав він. — А як ти можеш мені не дати цього зробить?
Матьє мовчки підвівся. Телефон був на письмовому столі. Матьє набрав номер Марсель. Даніель насмішкувато дивився на нього. Запала довга мовчанка.
— Гало! — почувся у слухавці голос Марсель.
Матьє здригнувся.
— Гало! — сказав він. — Це Матьє. Я… послухай ми були дурнями. Я хочу… гало! Марсель? Ти мене слухаєш? Марсель! — не тямлячи себе, вигукнув він. — Гало!
Відповіді не було. Він утратив голову і крикнув у слухавку:
— Марсель, я хочу одружитися з тобою!
Запала коротка мовчанка, потім на тому боці почулося щось немовби гавкання, а далі слухавку повісили. Матьє якусь мить тримав слухавку в руці, потім обережно поклав її на стіл. Даніель дивився на нього, не кажучи й слова, та вигляд у нього був далекий від переможного. Матьє ковтнув рому і сів у фотель.
— Гаразд! — сказав він.
Даніель посміхнувся.
— Заспокойся, — втішаючи його, сказав він, — з гомосексуалістів зазвичай виходять гарні чоловіки, це всі знають.
— Даніелю! Якщо ти береш її заміж задля гарного жесту, то ти знівечиш їй життя.
— Не тобі про це казати, — мовив Даніель. — Знаєш, я беру її заміж не задля гарного жесту. Втім, перш за все вона хоче дитину.
— А… а вона знає?
— Ні!
— Чому ж ти береш із нею шлюб?
— З дружби.
Голос його був непереконливий. Вони налляли собі ще, й Матьє уперто сказав:
— Не хочу, щоб вона була нещасна.
— Клянусь, що не буде.
— Вона гадає, що ти кохаєш її?
— Та навряд. Вона запропонувала мешкати в неї, та мене це не влаштовує. Заберу її до себе. Нам здається, що потроху з'явиться і почуття.
Він додав з робленою іронією:
— Я ж збираюся ретельно виконувати подружні обов'язки.
— А хіба…
Матьє почервонів, наче рак.
— Хіба жінок ти теж любиш?
Даніель якось химерно пирхнув.
— Не дуже, — сказав він.
— Я й бачу.