— Пісня із опери «Чотири су» — «Наречена пірата».
«Не люблю, коли вона це співає. Марґо Ліон співає краще. Таємничіше. Лола — раціоналістка, в ній немає таїни. Та ще й надто добра. Мене вона ненавидить, її ненависть величезна і всеохопна, це святе почуття — ненависть чесної людини». Він неуважно слухав ці легковагі думки, що снували в його мізках, наче миші на горищі. Внизу був густий журливий сон, густий світ, який мовчки очікував на нього: Матьє рано чи пізно впаде в нього. Він знову побачив перед собою обличчя Марсель, побачив її жорсткі вуста і розгублені очі: «Одружися з нею, богемо нещасна, одружися, ти ж уже сягнув зрілого віку, треба з нею одружитися».
«Досить! Досить! Я знайду гроші, роздобуду їх або ж одружуся з нею, це вже вирішено, я не негідник, та цього вечора, лише цього вечора нехай мені дадуть спокій із усім оцим, мені хочеться за все забути, Марсель не забуває, вона там, у кімнаті, лежить на ліжку і згадує все, вона мене бачить, вслухається в звуки свого тіла і що далі? Вона отримає моє ім'я і, якщо треба буде, все моє життя, та ця ніч належить мені». Він обернувся до Івіш, немов би аж кинувся до неї, вона всміхнулася йому, та їх немов би розділяла невидна стіна. В залі тим часом аплодували. «Ще! — вимагали слухачі. — Ще раз!» Лола не звернула уваги на ці прохання: о другій годині ночі в неї мав бути ще один виступ, тож вона берегла себе. Вона двічі вклонилася і попрямувала до Івіш. Всі голови обернулися до їхнього столика. Матьє і Борис підвелися.
— Здрастуйте, моя крихітко Івіш, як ся маєте?
— Здрастуйте, Лоло, — мляво відказала Івіш.
Лола доторкнулася кінчиками пальців до Борисового підборіддя.
— Здрастуй, негіднику.
Її спокійний поважний голос надавав слову «негідник» якоїсь гідности; здавалося, Лола навмисне обрала його з-поміж незграбних і патетичних слів своїх пісень.
— Здрастуйте, пані, — поздоровкався Матьє.
— Ага! — сказала вона. — Ви теж тут?
Вони посідали. Лола обернулася до Бориса, трималася вона геть невимушено.
— Здається, Елінор висміяли?
— Та начебто.
— Вона приходила до мене поплакати. Саррюньян просто не тямить себе від люті, це вже втретє за останній тиждень.
— Він її не витурить? — стурбовано поспитав Борис.
— Такий намір у нього був: у неї ж немає контракту. Я сказала йому: якщо вона піде, то піду і я.
— І що ж він тобі відповів?
— Що вона може залишитися іще тиждень.
Лола обвела поглядом залу і гучно заявила:
— Цього вечора препогана публіка.
— Ну, — мовив Борис, — я цього не сказав би.
Сусідка Івіш, котра безсоромно поїдала очима Лолу, здригнулася. Матьє мало не зареготався: він вважав Лолу дуже симпатичною.
— Тобі бракує досвіду, — сказала Лола. — Коли я ввійшла, то відразу ж помітила, що вони викинули якийсь фортель, бо всі сиділи мов на похоронах. Знаєш, — раптом додала вона, — якщо це дівча втратить роботу, то йому доведеться тільки йти на вулицю.
Івіш раптом підняла голову, вигляд у неї був розгублений.
— Та плювати мені! — люто заявила вона. — Вулиця їй личить більше, ніж естрада.
Вона силкувалася тримати голову прямо, а бляклі запалені очі розплющеними. Потім вона трохи втратила певність і примирливим тоном збентежено додала:
— Звичайно, я розумію, що їй треба заробляти на шматок хліба.
Ніхто не відповів на це, й Матьє вболівав за неї: мабуть, їй тяжко було тримати голову прямо. Лола незворушно глянула на Івіш. Наче думала собі: «От дівчисько із заможної родини». Івіш захихотіла.
— А от мені не треба танцювати, — лукаво пробурмотіла вона.
Сміх її урвався, й голова звісилася на груди.
— Що з нею? — спокійно поспитався Борис.
Лола з цікавістю глянула на Івіш. Потім простягла свою куцу пухку руку, згребла Івіш за коси і підняла їй голову. Вона скидалася на сестру милосердя.
— Що це з нашою крихіткою? Забагато випила, чи що?
Мов завісу, розгортала вона світлі пасма її кіс, аж стало видно велику бліду щоку. Івіш трохи розплющила безтямні очі, потім голова її відкинулася назад. «Зараз її знудить», байдуже подумав Матьє. Лола почала смикати Івіш за коси.
— Розплющіть очі, ну ж бо, розплющіть! Погляньте на мене!
Івіш зненацька широко розплющила очі, в них горіла ненависть.