Георгій замовк, подивився на помічника. Той дивно посміхнувся.
— Я і тепер не можу звикнути до цього рахунку часу тут і там… Адже у нас… вірніше, у них… на Землі за ці «тисячу секунд» минуть тисячоліття…
Георгій засміявся, поклав руку на його плече.
— Ми для того і летимо в незрозумілу безодню, щоб зробити її зрозумілою для наших нащадків… Але досить про це. Курс!..
Джон-Ей зігнав з обличчя посмішку, знову став суворим, як завжди, нахмурив брови. Перед ним над пультом засвітився екран з клаптем зоряного неба. Екран був пересічений сіткою тонких ліній з цифрами. Георгій уважно придивився. Збільшена пляма Великої Магелланової Хмари лежала трохи лівіше центра екрана.
І знову автопілот, одержавши завдання, потріскуючи лічильниками, вступив до дії. Пляма сусідньої галактики повільно пересунулася в центр. Екран погас.
— Поле! — знову наказав Георгій.
Зоряне небо зникло з перископів. Ззовні стояла повна пітьма. Зореліт був майже повністю відрізаний від світового поля тяжіння. З дюз корабля вирвались страшні вихори матерії. Апарат розвинув швидкість, яка була в мільйони разів більшою за швидкість світла…
Георгій, борючись з головокружінням, подивився на помічника. Той, як і раніше, суворо і спокійно дивився вперед, тільки по його худому обличчю котились величезні краплі прозорого поту. Джон-Ей невідривно стежив за циферблатом найточнішого атомного годинника. Аби лише не відмовила апаратура…
В перископах блискавично пролітали розмиті світлі лінії. Це були сліди зірок. Деякі з них знаходились дуже близько від шляху зорельота, і тоді обличчя Георгія кам’яніло, щелепи стискувались.
— Якщо в нашому полі знайдеться щілина, зореліт буде розірваний гравітацією якоїсь близької зірки, — тихо промовив Джон-Ей.
Георгій не встиг відповісти. Апарат трусонуло з такою силою, що в очах астронавтів потемніло. Струси наростали, в каюті почала швидко підніматися температура. Почулися тривожні дзвінки з центральної каюти, світлові сигнали.
— Температура вісімдесят. Охолоджуюча установка не допомагає!..
— Люди непритомніють. Відчувається пружне посилення першого удару!
— Що робити? Катастрофічна спека!..
Запитання і повідомлення сипались одне за одним, але Георгій не міг відповісти нічого. Задихаючись від спеки, він намагався збагнути, що трапилось. Джон-Ей, пересилюючи страшний тягар, що сковував тіло, повернув голову до начальника експедиції.
— Зірка! Ми зайшли всередину червоного гіганта…[4]
І раптом припинилося все. Неймовірний тягар зник, температура понизилась до нормальної. Зореліт був неушкоджений. Прилади свідчили, що він продовжує летіти між полями Галактики з потрібною швидкістю. Слабий усміх заграв на вустах Георгія.
— Ну, друже мій, це неймовірно! Пройти крізь центр зорі, де спека мільйони градусів, і залишитися живими?! Нашому кораблю ціни немає!..
— Ще кілька секунд — і поле не витримало б, — похмуро відповів Джон-Ей. — Треба включати поле на повну потужність, інакше ми ризикуємо життям усіх людей…
— Не потрібно! — коротко кинув Георгій. — Ми виходимо за кордони Галактики.
Дійсно, спливала остання секунда. Виключився автопілот. До ладу вступило автоматичне гальмування. Ще десять секунд — і зореліт вже летів зі швидкістю двісті тисяч кілометрів на секунду. Джон-Ей виключив антиподе. В перископах виник малюнок зірок, які об’єднувалися в гігантську сріблясту спіраль, що заповняла все небо. А попереду, на центральному екрані, переливаючись різноколірними вогниками величезних зірок-цефеїд,[5] вже виростала нова галактика — Велика Магелланова Хмара.
Георгій викликав чергових центральної каюти.
— Друзі! Включіть всю апаратуру кругового огляду! Починайте роботу!..
Зліва від шляху зорельота, зовсім недалеко, сяяла червона кулька одинокої зірки. Георгій побачив її, задоволено хитнув головою.
— Це, безумовно, стара зірка. Якщо там є життя — воно досягло високого рівня. Ми дослідимо цю систему…
— Ти хочеш зупинитися тут? — запитав Джон-Ей.
4
Зірки класу червоних гігантів надзвичайно розріджені. Густота їх в мільйони разів менша за густоту повітря на Землі.
5
Цефеїди — зірки, яскравість яких періодично змінюється. Періоди ці настільки сталі, що дають можливість встановити точну величину зірки, а звідси і її відстань. Цефеїди ще називаються “маяками Всесвіту”.