Для чого це? У Львові вийшла об'ємна книжка «Львів, історичні нариси». І там на сторінці 460-ій написано: «Згідно із свідченням архівів НКВД у львівських тюрмах станом на 22-го червня 1941 року перебувало в тюрмі ч. 1 на вул. Лонцького (тепер Бандери) 3638, а в тюрмі ч. 2 на Замарстинові – 801, і в тюрмі ч. 4 «Бриґідки» – 706, всього – 5145 в'язнів».
Щодо Бриґідок, тут поважне непорозуміння. Я і Роман підраховували приблизно, скільки могло бути в'язнів у Бриґідках. За нашими підрахунками могло бути від 9 до 11 тисяч в'язнів У часі вибуху війни. На мою думку, архівний документ НКВД є неправдивим, щоб зменшити свій злочин про приблизно 10 тисяч замордованих невинних людей.
Друге свідчення Романа мало б відношення до того, чи в перших днях липня 1941 року був погром жидів у Львові. У «Свободі» з 22-го і 23-го березня 1989 року Михайло Демкович Добрянський цитує з книжки професора Єрусалимського Університету Шмуля Куттінґера, що у Львові 2-го і 3-го липня 1941 року українці замордували сім тисяч жидів. Я про такий погром жидів у Львові не чув, а Роман роз'їжджав по місті в тих днях, і міг би сказати, чи такі погроми жидів відбувалися.
Тут варто навести звідомлення кореспондента «Асошіейтед прес» Елвіна Дж. Стейнкопфа, який у газеті з 7-го липня 1941 року пише, що вчорашній день у Львові проходив під знаком загального похорону, похід якого стримав танки та військові транспортові авта на вулицях Львова. Чвертьмільйонове місто було в жалобі. Він пише, що кілька тисяч політичних українських в'язнів були помордовані енкаведистами, постріляні в голову. А далі зазначає, що були помордовані українці, які боролися за українську самостійність. Також про знищення українських політичних в'язнів пише спеціяльний кореспондент газети «Штокгольм-Тіднінґен» Бертіл Сваґнстром у виданні з понеділка, 7-го липня 1941 року. Він там згадує про мордування українців і поляків. Він, як і кореспондент «Асошіейтед прес» Елвін Дж. Стейнкопф, нічого не згадують про погром жидів у Львові, хоча обидва журналісти в тих днях перебували у Львові.
Про кореспондентів я взяв з книги «Рашен оперейшен ін Юкрейн», виданої у Лондоні в 1962 році, стт. 170–171.
Щодо кількости в'язнів у Бриґідках, деякі в'язні твердили, що там могло бути до 13 тисяч в'язнів. Я з Романом обстоювали кількість від 9 до 11 тисяч.
Іван Шкварко у своїх спогадах «Проклинаю», виданих у Львові у 1942 році, також писав, що у Бриґідках було 10 (десять) тисяч в'язнів. А Зеновія Служинська, доцент Львівського Медичного Інституту, робила досліди того, скільки в'язнів замордувало НКВД перед відступом зі Львова. Вона пише: «Лише у львівських тюрмах замучено близько 18 тисяч осіб» (газета «Америка» з 21-го червня 1995 року.). Це число помордованих близьке правди, бо треба пам'ятати, що НКВД від 22-го до 28-го червня ловило людей на вулиці, або по хатах, і їх мордували в тюрмі на Лонцького.
ЦІКАВИЙ ПОРТРЕТ
В моїй кімнаті висить невеличкий портрет (7 на 10 інчів) – погруддя Зиновія Матли. Цей портрет був на мистецькій виставці у Львові 1942 р, і найбільше притягав увагу відвідувачів, а це тому, що цей портрет малював в Равіцькій тюрмі Роман Сеньків. Тяжко було винести будь-яку річ з тюрми на світ, бо в кожного в'язня, що виходив на волю, провіряли навіть всі рубчики в одежі. А все таки, цей портрет з тюрми виніс Ярослав Рак «Мортик», і як це йому вдалося, це вже таємниця самого Мортика. Цей портрет Мортик передав мамі Зиновія Матли Теодозії, яка в тому часі жила у Львові на вул. Каспра Бочковського. І звідтам цей портрет був випожичений на Львівську виставку.
На відворотній стороні портрету був наліплений аркуш паперу, списаний на друкарській машинці про історію портрету і біографія маляра Романа Сенькова, яка є скорочена. Ширшу біографію Романа я переписую з книжечки Василя Пруса «Трагедія в Нивицях», де Роман загинув.
«Роман Сеньків син Теодора і Софії. Народився 15 квітня 1909 р. у Львові, там закінчив гімназію, а згодом перейшов на малярський відділ Технічної школи у Львові, яку закінчив у 1934 році. Член ОУН з початку 1930-х років. Увійшов в історію ОУН тим, що був талановитим художником. У жовтні 1933 року за завданням ОУН Роман Сеньків з пам'яті намалював портрет радянського консуля у Львові Голубова, якого мав згодом вбити Микола Лемик. Романа судили на відомому львівському процесі Степана Бандери у 1936 році. Заарештований в справі вбивства 23 жовтня 1933 року М. Лемиком секретаря консуляту Майлова, а в 1936 – за участь в атентаті на Якова Бачинського, а також за те, що намалював плян російського консуляту та портрети секретаря консуляту Алексея Майлова і возного Івана Джугая. До речі, цими інформаціями у 1933 р. користувався при атентаті Микола Лемик.
Роман Сеньків був ув'язнений в тюрмі «Свенти кшиж» («Святий хрест»), потім – у Равіцькій в'язниці, де познайомився з Іваном Климовим, Володимиром Макаром, Зеноном Матлою, Дмитром Мироном, Ярославом Раком, Миколою Лемиком, Олександром Бунієм, а також з Богданом Казанівським «Щетиною», родом з Нивиць, з яким сидів в одній камері навесні 1939 р. Там намалював портрет Зенона Матли.
Він вийшов на волю у 1939-му, а у 1939–1941 роках перебував у Кракові, був членом мистецького гуртка «Зарево» і працював у канцелярії революційної ОУН.
У час німецької окупації проживав у Львові, а згодом перейшов у підпілля, перебував у селі Топорів Буського району. Там одружився.
Роман Сеньків був вояком відділу Української Національної Самооборони. Загинув 27 січня 1944 року, перебуваючи у складі підрозділу Володимира Феденишина – «Рудого», який заатакував радянських партизанів медвєдєвців під час їх постою в Нивицях». Кінець цитати з книжечки «Трагедія в Нивицях». Тут ще варто додати, в яких обставинах загинув Роман.
Село Нивиці сподівалося німецької карної експедиції і постійно двоє стійкових пильнували шляху з Радехова, звідки могли надійти німці. Вечір 26 січня 1944 р. був спокійний, але о четвертій годині над ранком з протилежної сторони з боку Станиславщика, що на Брідщині, несподівано в село в'їхала група кіннотчиків, а за ними величезний табор підвод з озброєними людьми. Стійкові, хоч побачили, спершу думали, що це відділ УПА, стало все зрозуміло, як тих стійкових пов'язали дротом і почали по-звірячому бити. Скоро виявилося, що це банда Медвєдьова, яка стала займати хати на відпочинок. Хтось з села побіг до недалекого села Трійця і повідомив, що на хати Федора Шпака і Лєона Панасюка напала якась банда. Командир відділу Володимир Феденишин «Рудий» зібрав своїх підстаршин (16 чоловік) і самооборону села Трійця (8 чоловік) і не провівши спочатку докладної розвідки, маючи на увазі, що в тих двох хатах являється якась банда, розділив людей на дві групи і кинувся до тих двох хат. Зчинилася стрілянина, з інших хат повибігали большевицькі партизани, зав'язався двадцятихвилинний бій, в якому загинуло дев'ять упістів і між ними талановитий маляр Роман Сеньків.
П.С. Зрабовано і спалено 25 господарств в Нивицях і замордовано 29 осіб.
В селі Трійця спалено біля 50 господарств.
«ЗАҐА РОДУ ЦЕГЕЛЬСЬКИХ»
Мені було цікаво прочитати об'ємисту (787 ст.) книгу «Заґа роду Цегельських» д-ра Юрія Цегельського, якого я добре знав. Точний родовід роду Цегельських ще з часів Хмельниччини, це цінний матеріял для істориків. За це треба висловити признання авторові. Але його розповіді про різні події є суто суб'єктивними й у багатьох описах є багато неточностей, перекручень з помітною тенденційністю, а навіть неправдиві з дійсністю.
Ось для прикладу. Д-р Ю. Цегельський на ст. 126 і 127 про справу вбивства дідичів Ясінських пише: «У пізних 1930-х роках говорено в Камінці, а також розказував пізніше по Другій Світовій Війні у Філядельфії Евген Цегельський, щось, що мало відноситися до Білої Гори…],., він був повітовим ко-мандантом поліції в Золочеві, де большевики там бушували від 1939–1941 р., чомусь не знищили актів колишньої польської поліційної команди… Була там між іншим течка справи дідича Ясінського та його дружини, яких постріляно в лісі. В тій течці були поліційні звіти тої нерозв'язаної справи, і польська поліція не відкрила, хто застрілив Ясінських, а про цю справу було друковано в часописах і було також у «Ділі».