Із ***, 7 вересня 17…
Лист 59
Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей
Розтлумачте мені, якщо можете, що означає ця нісенітниця, яку верзе Дансені? Що таке сталось і що він утратив? Чи не розсердилася, бува, його красуня на його нескінченну шанобливість? По правді кажучи, давно вже можна було розсердитися. Що мені сказати йому сьогодні ввечері на побаченні, про яке він мене просив і яке я йому про всяк випадок призначив? Певна річ, я не втрачатиму часу на вислуховування його нарікань, якщо це нас ні до чого не приведе. Любовні скарги можна слухати лише в облігатному речитативі[34] або в аріях. Повідомте мене, в чому справа, скажіть, як я маю поводитися, або ж я втечу, щоб уникнути нудьги, що маячить переді мною. Чи зможу я поговорити з вами сьогодні вранці? Якщо ви зайняті, то хоч би черкніть мені слівце і дайте мені вказівки щодо моєї ролі.
Де ви були вчора? Мені ніяк не вдається з вами побачитися. Дійсно, нічого було залишатись у Парижі у вересні. Одначе потрібно вам на щось зважитися, бо я щойно отримав дуже наполегливе запрошення від графині де Б*** погостювати у неї в селі, та ось у якій забавній формі вона мене запрошує: в її чоловіка є, мовляв, чарівний ліс, який він дбайливо призначає «для приємного проведення часу своїх друзів». Ви ж добре знаєте, що на цей ліс я маю деякі права, і я поїду поглянути на нього ще раз, якщо не можу бути вам нічим корисним.
Прощавайте і не забудьте, що Дансені буде у мене близько четвертої.
Із ***, 8 вересня 17…
Лист 60
Від кавалера Дансені до віконта де Вальмона
(Вкладений у попередній)
Ах, добродію, я у відчаї, я втратив усе. Я не наважуюся довірити паперу таємницю моїх страждань, але мені необхідно вилити їх перед надійним і вірним другом. О котрій годині міг би я побачитися з вами й отримати у вас втіху і пораду? Я був такий щасливий того дня, коли відкрив вам свою душу! А тепер – яка різниця! Усе для мене змінилося. Те, що доводиться зазнавати особисто мені, є лише незначною частиною моїх мук. Тривога за істоту нескінченно дорожчу, – ось чого я витерпіти не в силах. Ви щасливіші за мене і зможете її побачити, і я чекаю від вашої дружби, що ви не відмовитеся виконати моє доручення до неї. Але для цього мені треба побачити вас і пояснити вам, що потрібно зробити. Ви пожалієте мене, ви мені допоможете. Уся моя надія – на вас. Ви людина чутлива, ви знаєте любов, і тільки вам я маю можливість довіритися. Не відмовляйтеся ж допомогти мені.
Прощавайте, добродію. Єдине полегшення в моєму горі – це усвідомлення, що я маю такого друга, як ви. Повідомте мене, прошу вас, о котрій годині я можу вас застати. Якщо не можна сьогодні вранці, то я хотів би якомога раніше пополудні.
Із ***, 8 вересня 17…
Лист 61
Від Сесілі Воланж до Софі Карне
Дорога моя Софі, пожалій свою Сесіль, свою бідолашну Сесіль: вона дуже нещасна! Мама все знає. Не розумію, яким чином у неї могли виникнути підозри, проте вона все виявила. Учора ввечері мені здалося, ніби мама трохи знервована, але я не звернула на це особливої уваги і чекаючи, поки вона закінчить гру в карти, навіть вела дуже веселу розмову з пані де Мертей, яка у нас вечеряла, і ми багато розмовляли про Дансені. Не думаю, щоб нас могли почути. Вона покинула нас, і я пішла до себе.
Я роздягалася, коли мама ввійшла і звеліла моїй покоївці вийти. Після цього вона зажадала в мене ключ від мого секретера. Говорила вона таким тоном, що я затремтіла і ледве могла триматися на ногах. Я удавала, що не можу знайти ключ, але врешті-решт довелося покоритися. Перша ж шухляда, яку вона відімкнула, виявилась якраз тією, де зберігалися листи кавалера Дансені. Я була в такому замішанні, що, коли вона мене запитала, що це таке, в змозі була відповісти тільки: «Нічого». Але коли я побачила, що вона почала читати першого листа, який їй показався на очі, мені стало так зле, що я знепритомніла. Як тільки я прийшла до тями, мама, покликавши мою покоївку, пішла, звелівши мені лягати спати. Вона забрала всі листи Дансені. Я тремчу щоразу, як подумаю, що мушу знову показатись їй на очі. Всю ніч я проплакала. Пишу вдосвіта, оскільки сподіваюся, що з’явиться Жозефіна. Якщо я зможу поговорити з нею віч-на-віч, то попрошу, щоб вона передала пані де Мертей записку, яку я їй напишу. Якщо ні, то я вкладу записку в лист до тебе, а ти вже, заради Бога, відправ її нібито від себе. Тільки вона здатна хоч трохи мене втішити. Ми хоч поговоримо про нього, оскільки я вже не сподіваюся його побачити. Я дуже нещасна! Можливо, вона буде така добра, що візьметься передати Дансені мого листа. Я не наважуюся довіритись у такій справі Жозефіні, а ще менше моїй покоївці: адже це, може, вона сказала мамі, що в секретері у мене заховані листи.
34
Облігатним називається речитатив, супроводжуваний і такий, що переривається оркестром, через те накладаючи і на співаків і на оркестр певні взаємні зобов’язання.