Вони з Ганнібалом розв’язали й розсунули важкі портьєри, впустивши сонце. Ганнібал задивився вниз на площу Вогезів[57] — світлий простір, акцентований теплою червоною цеглою, одна з найпрекрасніших площ Парижа, дарма що парк так і стоїть занедбаний з війни.
Внизу, на цьому полі, король Генріх II[58] бився в лицарському турнірі під кольорами Діани де Пуатьє[59] і впав, смертельно поранений обломком списа в око, й сам Везалій,[60] хоч і не відходив від його ліжка, не зміг урятувати короля.
Ганнібал заплющив одне око і намагався вирахувати, де саме міг упасти Генріх — певне, отам, де зараз із квітковим вазоном у руках стояв інспектор Попіль і дивився вгору на вікна. Ганнібал не помахав йому.
— Здається, до вас візитер, моя леді, — промовив він через плече.
Леді Мурасакі не спитала його хто. Коли почувся стук, вона витримала хвилину, а вже потім пішла до дверей.
Попіль з’явився з квіткою і пакунком солодощів від Фушона.[61] Смішну ніяковість, коли він, тримаючи в обох руках пакунки, намагався стягнути з себе капелюха, розрядила леді Мурасакі, вона сама зняла з нього капелюх.
— Вітаю вас у Парижі, леді Мурасакі. Флорист поклявся мені, що ця квітка чудово почуватиметься на вашому балконі.
— Балкон? Я так і думала, що ви провадите слідство щодо мене, інспекторе, ось ви вже й знаєте, що в мене є балкон.
— Не тільки це — я вже упевнився в наявності фойє, а тепер маю серйозну підозру, що у вас є також кухня.
— Схоже, ви збираєтесь обшукувати кімнату за кімнатою?
— Так, це мій метод, від кімнати до кімнати.
— Допоки ви не дістанетеся куди? — Вона помітила, як почервоніло його обличчя, і зглянулася: — Поставимо квітку ближче до світла?
Коли вони увійшли до кімнати, Ганнібал саме розпаковував обладунок.
Він стояв біля ящика з самурайською маскою в руках. Він не розвернувся тілом, а обернув до поліцейського тільки голову, як сова. Побачивши в руках леді Мурасакі капелюх Попіля, він прикинув розмір і вагу його голови — 19,5 сантиметрів і шість кіло.
— Ви часто вдягаєте цю маску?
— Я не заслужив її.
— Цікаво.
— А ви часто вдягаєте свої численні нагороди, інспекторе?
— Коли це вимагається правилами церемонії.
— Шоколад від Фушона. Дуже логічно, інспекторе. Знищує запахи табору.
— Але не запах гвоздичної олії, леді Мурасакі, нам треба обговорити питання вашого резидентського статусу.
Попіль із леді Мурасакі розмовляли на балконі, Ганнібал поглядав на них крізь шибку, він уже встиг уточнити визначений ним на око розмір Попілевого капелюха — 20 см. Впродовж бесіди Попіль із леді Мурасакі кілька разів переставляли вазон, вибираючи для квітки найкраще місце під сонцем. Їм чимось треба було зайняти собі руки.
Ганнібал припинив розпаковувати обладунок, але закляк на колінах біля ящика, поклавши руку на шагреневу шкіру руків’я короткого меча. На поліцейського він дивився крізь очні прорізи маски.
Побачив, як розсміялася леді Мурасакі. Певне, інспектор Попіль силується легко жартувати, і вона це робить із жалості, здогадався Ганнібал. Коли вони повернулися до кімнати, леді Мурасакі залишила їх удвох.
— Ганнібале, перед своєю смертю твій дядько ще намагався довідатися, що трапилося з твоєю сестрою в Литві. Я теж можу спробувати. У Балтїї важко зараз — совєти інколи відгукуються на запити, але частіше ні. Та я з них не злізу.
— Дякую.
— Що ти сам пам’ятаєш?
— Ми жили в лісовому будинку. Стався вибух. Пам’ятаю, як мене підібрали солдати і привезли на танку в село. Що було між тим, я не знаю. Намагаюся пригадати.
І не можу.
— Я говорив із доктором Руфіном.
Ніякої помітної реакції.
— Він не схотів обговорювати нічого з ваших із ним бесід.
Знову мовчанка.
— Але він сказав, що ти дуже прив’язаний до своєї сестри, це зрозуміло. Він сказав, що згодом пам’ять до тебе може повернутися. Якщо ти пригадаєш хоч щось, дай мені знати, будь ласка.
Ганнібал задумливо подивився на інспектора.
— Чому б і ні.
Йому схотілося почути звук годинника. Добре було б почути годинник.
— Коли ми розмовляли після… інциденту з Полем Момундом, я казав тобі, що втратив рідних у війну. Мені дуже важко думати про це. Ти знаєш чому?
— Скажіть мені чому, інспекторе?
57
Place de Vosges — старовинна площа в кварталі Маре, неподалік від площі Бастилії. Колись звалася Королівською, під час Великої Французької революції дістала сучасну назву на честь гірського департаменту Вож на північному сході Франції.
58
Генріх II (1519–1559) — герцог Анрі Орлеанський, король Франції, загинув від поранення, випадково заподіяного йому турнірним супротивником — капітаном королівської шотландської гвардії графом Монтгомері.
59
Діана де Пуатьє (1499–1566) — красуня, розумниця й мисливиця, коханка Генріха II, старша за нього на 18 років, котрій він подарував титул «герцогиня Валенгинуа».
60
4 Андреас Везалій (1514–1564) — італієць родом із Брюсселя, вчений, анатом, професор Падуйського університету.
61
«Fauchon» — заснована Августом Фушоном 1886 року найдорожча в Парижі цукерня, сьогодні — світова мережа.