Там рядами стояли мовчазні акваріуми та клітки, у яких цвірінькало і щебетало птаство, а хом’ячки крутили свої колеса. Пахло зерном, теплим пір’ям і риб’ячим кормом.
З клітки поряд із касовим апаратом до Ганнібала японською мовою звернувся великий папуга. З задньої кімнати, де готувалася їжа, з’явився літній японець із приязною усмішкою.
— Гомекудасаї, мсьє? — звернувся до нього Ганнібал.
— Іррассяймасе, мсьє, — відповів крамар.
— Іррассяймасе, мсьє, — повторив папуга.
— Чи є у вас на продаж цвіркун судзумуші, мсьє?
— Ні, на жаль, нема, — відповів крамар французькою.
— Ні, на жаль, нема, — повторив французькою папуга.
Крамар суворо глипнув на набридливого птаха і перейшов на англійську.
— Маю великий вибір чудових бойових цвіркунів. Люті бійці, завжди перемагають, знамениті повсюди, де збираються шанувальники.
— Я хочу зробити подарунок одній леді з Японії, котра хиріє без пісні судзумуші о цій порі року. Звичайний цвіркун не годиться.
— Я б ніколи не наважився запропонувати вам французького цвіркуна, чия пісня є лише атрибутом пори року. Але в мене нема судзумуші на продаж. Та чи не розважить її папуга з великим запасом японських слів і виразів на будь-які життєві теми.
— А чи нема у вас власного судзумуші?
Торговець хвилину дивися вбік. З регуляцією імпорту комах і їхніх яєць у Новій республіці[63] не все ще було ясно.
— Ви хотіли б його послухати?
— Для мене це честь, — вклонився Ганнібал.
Торговець зник за шторою в задньому приміщенні крамниці і скоро повернувся з маленькою кліткою, огірком і ножем. Поставивши клітку на прилавок, він під пильним поглядом папуги відрізав тонку скибочку огірка і просунув її в клітку. Майже одразу почулося ясне, схоже на дзвіночок дзеленчання судзумуші. Торговець слухав із блаженним виразом, потім пісня повторилася.
Папуга спробував наслідувати пісню цвіркуна, як зумів — голосно й одноманітно.
Нічого не отримавши, він образився й почав лаятись, Ганнібал чомусь згадав свого дядька Елгара. Торговець накинув на клітку папуги покривало.
— Чи не міг би я брати у вас судзумуші напрокат, скажімо, щотижня?
— Яку плату ви вважали б у такому випадку адекватною? — спитав торговець.
— Я сподівався на обмін, — сказав Ганнібал і дістав із портфоліо невеличкий рисунок пером і аквареллю — жук на похиленому стеблі.
Торговець, обережно тримаючи рисунок за краї, повернув його до світла.
— Я розпитаю своїх колег. Ви можете зайти до мене знову ближче до полудня?
Ганнібал прогулявся неподалік, купив на вуличному базарчику чорносливу і з’їв. Побачив магазин спортивних знарядь із головами мисливських трофеїв у вітрині, там був і гірський козел із великими рогами, ібекс. У кутку вітрини стояла елегантна двоствольна рушниця «Ноlland&Holland». Її приклад було мистецьки скомпоновано з казенною частиною, деревина ніби обросла метал, а разом вони створювали звивистий ефект, неначе повзе дивна змія.
Вишукана рушниця відзначалася тією красою, що була притаманна леді Мурасакі. Від цієї думки він відчув дискомфорт під поглядами вбитих звірів.
Торговець чекав на нього з цвіркуном.
— Ви мені повернете клітку після жовтня?
— Йому ніяк не пережити осінь?
— Він може дожити до глибокої зими, якщо триматимете його в теплі. Ви можете принести мені клітку… у зручний для вас час.
Він вручив Ганнібалові огірок.
— Не давайте судзумуші одразу весь, — попередив торговець.
Леді Мурасакі після своєї молитви вийшла на балкон зі звичним осіннім виразом на обличчі.
Вечеря на балконі біля низького столика в присмерковому освітленні. Вони вже закінчували локшину, коли, підбадьорений шматочком огірка, цвіркун вразив її своїм криштальним співом, що полинув зі схованки, замаскованої в тіні під квітами. Леді Мурасакі здалося, що вона марить. Судзумуші знову задзеленчав чистим срібним дзвіночком.
Очі її пояснішали, вона прийшла до тями. Усміхнулася до Ганнібала:
— Я бачу вас, а цвіркун співає суголосно моєму серцю.
— Серце в мене тьохкає, коли я бачу вас, ту, що навчила моє серце співати.
Місяць сходив під пісню судзумуші. Здавалося, балкон здіймається вслід за ним, пов’язаний матеріалізованим місячним сяйвом, яке підносить їх кудись вище примарної землі, до місцини незайманої, де щастя — це просто бути разом.
Згодом треба буде сказати, що цвіркуна він позичив, що його треба буде повернути, коли місяць почне старішати. Краще не затримувати його в себе до глибокої осені.
63
Нова республіка — повоєнна Франція з новою конституцією, яка діяла у 1946–1958 pp., пізніше той період назвали Четвертою республікою.