— Юначе, мій чоловік казав, що ви наймолодший із тих, кого будь-коли приймали у Франції до медичної школи.
— Реєстри неповні, мадам. Можливо, колись були учні хірургів…
— А правда, що вам вистачає один раз прочитати підручник і ви менш ніж за тиждень повертаєте книжки до книгарні, щоб отримати назад заплачені за них гроші?
Ганнібал усміхнувся: «О, ні, мадам. Це не зовсім правда».
Цікаво, звідки поширюється ця інформація? Звідти ж, звідки й квитки.
Ганнібал нахилився до дами. Воліючи скоріше вийти звідти, він уклонився, цілуючи їй руку, стрельнув очима в бік комісара й голосно прошепотів:
— Це схоже на кримінальний злочин.
Комісар перебував у гарному гуморі, бо впевнився, що Фауста таки покарано за його гріхи.
— Юначе, якщо ви зараз сповідуєтеся моїй дружині, вважайте, я нічого не чув.
— Річ у тім, мадам, що я не отримую всіх витрачених грошей. Книгарня повертає тільки суми, що не перевищують двохсот франків.
Мерщій геть, вниз по яскраво освітлених канделябрами сходах помпезного театру, швидше за Фауста тікали від натовпу Ганнібал і леді Мурасакі, над ними пролітала стеля, розписана Пілсом[86] — скопище крил із каменю й фарби. На площі Опери вже чекали таксі. Димок від жаровні вуличного торговця малював у повітрі силуети з марень Фауста. Ганнібал помахом руки підкликав машину.
— Мене дивує, що ви розповіли інспектору Попілю про книги, — сказав їй він уже в таксі.
— Він сам про це дізнався, — відповіла леді Мурасакі. — Розповів комісару, той своїй дружині. Вона розважається фліртом. Ви неприродно нездогадливий, Ганнібале.
Їй тепер ніяково перебувати зі мною на самоті у замкненому просторі; вона виявляє це роздратуванням.
— Перепрошую.
Коли таксі проїжджало пд вуличним ліхтарем, вона кинула на нього короткий погляд.
— Антипатія стає на заваді вашій розсудливості. Інспектор Попіль приглядається до вас, бо він заінтригований вами.
— Ні, моя леді, це вами він заінтригований. Певне, він набридає вам своїми віршами…
Леді Мурасакі не задовольнила Ганнібалової цікавості.
— Він знає, що ви найкращий студент курсу. Він цим пишається. Його ставлення до вас цілком доброзичливе.
— Цілковита доброзичливість не є гарним діагнозом.
На площі Вогезів розпукнулися бруньки на деревах, ніч оповилася ароматами. Ганнібал відпустив таксі, відчувши на собі погляд леді Мурасакі навіть у темряві під балконом. Він давно вже не дитя, він не залишається більше в неї на ніч.
— Маю вільну годину, хочу прогулятися, — пояснив він їй.
34
— Можемо випити чаю, — запропонувала леді Мурасакі.
Й одразу запросила його на балкон, явно воліючи перебувати з ним поряд не в замкненому просторі. Йому важко було розібратися у власних почуттях щодо цього. Він змінився, вона — ні. Подих бризу, майнуло вгору полум’я гасової лампи. Коли вона наливала зелений чай, він розглядав жилку на її зап’ясті, ледь вловимий запах від її рукава осяяв його, мов його власна думка.
— Я отримала листа від Чійо. Вона анулювала свої заручини. Дипломатія її більше не цікавить.
— Вона щаслива?
— Сподіваюся. За старим каноном їй випадала гарна партія. Але як я можу її відраджувати — вона пише, що зробила те саме, що зробила колись і я — пішла туди, куди покликало її серце.
— І куди воно її покликало?
— До студента інженерного факультету Кіотського університету.
— Аби лиш вона була щаслива.
— Аби тільки ви були щасливим. Ви хоч колись сните, Ганнібале?
— Коли маю час. Якщо не виспався вдома, іноді придрімну на шпитальній каталці.
— Ви знаєте, що саме я мала на увазі.
— Чи бачу я сни? Так. Хіба ви не бачите Хіросіму у ваших?
— Я не зву до себе таких снів.
— Я мушу пам’ятати, будь-яким способом.
На прощання вона вручила йому скриньку бенто[87] з наїдками на всю ніч і пакетиками ромашкового чаю:
— Для гарного сну.
Він поцілував їй руку, не клюнув галантно по-французькому, а взасос, так що відчув її смак.
Він процитував хайку, вірша, що написав для неї давно, у ніч різника.
— Зараз ще не повний місяць, — усміхнулась вона, поклавши долоню йому на серце, як звикла це робити ще відтоді, коли йому було тринадцять. Коли вона прибрала руку, він відчув холод там, де та щойно була.
86
Ісидор Александр Августин Пілс (1813–1875) — французький художник, професор, кавалер Почесного легіону, чия велика кар’єра почалася із замальовок, зроблених ним на Кримській війні 1854–1856 pp.
87
Бенто — традиційний японський лакований судок з кількома відділеннями для переноски їжі.