«Я дістану йому лауданум, — вирішив Ганнібал, подумавши собі. — Не буде лаудануму, куплю опіуму десь у вуличних торговців».
— Дайте мені бланк. Отримаєте заяву, коли принесете наркотик.
Ганнібал глянув на Луї Фера, прочитав його обличчя так само уважно, як до того його шию, учув запах страху і сказав:
— Луї, спитайте у свого клієнта. Всі війни, всі страждання й муки, що траплялися впродовж століть до його народження, до його життя, яким чином вони його хвилюють?
— Ніяким.
— То чому його хвилює те, що відбуватиметься після його життя? Це безпечальний сон. Різниця тільки в тім, що він ніколи не прокинеться з того сну.
37
Оригінальні дереворити, з яких друкувалися ілюстрації до великого анатомічного атласу Везалія [98]«De Fabrica», були знищені в Мюнхені під час Другої світової війни. Доктор Дюма ставився до гравюр, як до священних реліквій, горе й почуття образи спонукали його до думки про створення нового анатомічного атласу. Він мав стати кращим у ряду атласів, які з’явилися за чотири століття після Везалієвої «Будови людського тіла».
Дюма впевнився в тому, що рисунки краще передають анатомічні деталі, ніж фотографії, вони незамінні при читанні мутних рентгенівських знімків. Доктор Дюма був чудовим анатомом, але він не був художником. На превелике щастя, йому на очі трапився учнівський малюнок жаби, зроблений Ганнібалом, відтоді він стежив за успіхами хлопця і забезпечив йому стипендію в медичній школі.
Ранній вечір у лабораторії. Вдень доктор Дюма на своїй лекції зробив диссекцію внутрішнього вуха і полишив його Ганнібалові, котрий тепер у п’ятикратному збільшенні малював крейдою на дошці кохлеарні[99] кісточки.
Прозвучав нічний дзвоник. Ганнібал очікував на прибуття з Фресне тіла розстріляного. Він зрушив із місця каталку й поштовхами погнав її вздовж довгого коридору до нічного входу. Одне коліщатко клацало на кам’яній долівці, і він загадав собі не забути його полагодити.
Разом із трупом прибув інспектор Попіль. Двоє санітарів перекинули незграбний вантаж, із якого ще й капотіло, зі своїх нош на каталку й поїхали геть.
Якось леді Мурасакі, дратуючи Ганнібала, сказала, що Попіль зовні схожий на красеня-актора Луї Журдана.[100]
— Доброго вечора, інспекторе.
— Я маю сказати вам кілька слів, — відповів на це Попіль, аж ніяк не схожий на Луї Журдана.
— Нічого, якщо я буду працювати, поки ми розмовлятимемо?
— Нічого.
— Тоді ходімо.
І Ганнібал покотив візок по коридору, коліщатко клацало тепер голосніше. Певне, проблема з підшипником. Попіль потримав прочинені двері лабораторії.
Як Ганнібал і думав, численні рани в грудях, спричинені кулями стрільців в’язниці Фресне, майже висушили тіло. Воно вже годилося для трупного контейнера. Процедура могла почекати, але Ганнібалові кортіло дізнатися, чи в трупній кімнаті Попіль втратить останні залишки своєї схожості на актора Журдана, чи вплине тамтешня обстановка на його свіжий вигляд.
У прилеглу до лабораторії голу кімнату з цементною долівкою вели подвійні двері з гумовим ущільнювачем. Круглий контейнер із формаліном, діаметром дванадцять футів, накривався цинковою лядою. В ляді було кілька люків на довгих горизонтальних завісах. У кутку кімнати у кремаційній печі догорав мотлох дня, сьогодні це були різноманітні вуха.
Над контейнером висів ланцюговий коловорот. Помічені прив’язаними до них номерками трупи, кожний у ланцюговій упряжі, були причеплені до балки по діаметру контейнера. Зі стіни стирчав великий вентилятор із запилюженими лопатями. Ганнібал його ввімкнув і відчинив важкий металевий люк контейнера. Підтягнув тіло, надів на нього упряж, гойднув лебідку, і перекинутий через борт труп занурився у формалін.
— Ви приїхали з ним із Фресне? — запитав Ганнібал під булькотіння рідини.
— Так.
— Ви були присутні на екзекуції?
— Так.
— Навіщо, інспекторе?
— Я його заарештовував. Якщо я його довів до того місця, я мушу і сам там бути.
— Це питання совісті, інспекторе?
— Смерть є наслідком того, що я зробив. Я вірю в наслідки. Ви обіцяли лауданум Луї Фера?
— Лауданум продається легально.
— Але не завжди легально призначається.
— Це звичайна практика з приреченими, в обмін на тіло. Я певен, ви це самі знаєте.
— Знаю. Але не давайте йому наркотик.
98
Andreas Vesalius або Andries van Wesel (1514–1564) — видатний терапевт і анатом родом із Брюсселя, лейб-медик Карла V й Філіпа II, автор одного з найвпливовіших медичних трактатів «Dehumani corporis fabrica» («Будова людського тіла»).
100
Louis Jourdan (нар. 1919) — французький театральний і кіноактор, знімався також у Голлівуді.