Ганнібал купив квіти. Тюльпани й лілеї «Касабланка», ще й папороть високо стирчали над заднім сидінням його мотоцикла. Дві молоді жінки, які переходили дорогу на перехресті, сказали йому, що квіти схожі на хвіст півня. Він підморгнув їм, а коли перемінився вогник світлофора, з ревінням і легким серцем помчав далі.
Він поставив мотоцикл у сусідній алеї і з квітами в обіймах повернув за ріг будинку леді Мурасакі. Він чекав, що йому відчинить консьєржка, але натомість із дверей виступив Попіль із двома здоровезними поліцейськими, вони його й схопили. Інспектор взяв із рук у нього квіти.
— Квіти не для вас, — сказав Ганнібал.
— Ви заарештовані, — сказав Попіль. Після того, як на Ганнібала одягли наручники, він засунув квіти йому під пахву.
Інспектор Попіль залишив Ганнібала самого у своєму кабінеті на набережній Орфевр, дав йому посидіти півгодини в атмосфері поліцейського закладу. Повернувшись, він побачив, що Ганнібал закінчує аранжувати квіти в графині з водою на його столі.
— Вам подобається моя композиція? — спитав він інспектора.
Попіль ляснув Ганнібала невеличким гумовим кийком, і той поточився.
— А оце вам подобається? — спитав Попіль.
Більший із двох поліцейських вийшов з-за спини інспектора й навис над Ганнібалом.
— Відповідайте на всі питання: я спитав вас, чи вам подобається це?
— Це чесніше за ваше рукостискання. І кийок принаймні чистий.
Попіль дістав із конверта два сталевих жетони на поворозці.
— Знайдено у вашій кімнаті. Ці двоє були засуджені заочно в Нюрнберзі. Питання: де вони?
— Я не знаю.
— Ви не хочете побачити, як їх повісять? Кат використовує англійський ешафот, але не відриває їм голів. Він попередньо не кип’ятить, не розтягує мотузку. Вони ще потім гойдаються. Це якраз на ваш смак.
— Інспекторе, ви ніколи нічого не зрозумієте про мої смаки.
— Правосуддя нічого не значить для вас, вам важливо вбити їх самому.
— А чим ми відрізняємося, інспекторе? Ви завжди дивитеся, як вони помирають. Такий у вас смак. Чи не могли б ми побалакати удвох? — він дістав із кишені заляпаний кров’ю папірець, загорнутий у целофан. — Тут вам лист від Луї Фера.
Попіль подав поліцейським знак, щоб вийшли з кабінету.
— Коли я зрізав одяг із тіла Луї, то знайшов оцю записку, адресовану вам.
Він прочитав уголос першу фразу: «Інспекторе Попіль, чому ви мучите мене питаннями, на які не відповідаєте сам? Я бачив вас у Ліоні». Далі там є ще.
Ганнібал віддав листа Попілю.
— Можете розгорнути. Папір уже висох і нічим не пахне.
Лист захрустів, коли Попіль його розправляв, темні лусочки обсипалися зі згинів. Закінчивши читати, він так і сидів, тримаючи листа в руці, притиснутій до скроні.
— Хтось із вашої родини встиг вам на прощання помахати з поїзда «чух-чух»? Чи ви в той день регулювали дорожній рух? — спитав Ганнібал.
Попіль опустив руку.
— Ви не хочете робити такого самі, — м’яко продовжив Ганнібал. — Якби я навіть щось знав, навіщо мені розказувати про це вам? Це доречне запитання, інспекторе. А що, як ви забезпечите їх квитками в Аргентину?
Попіль заплющив очі і знову їх розкрив.
— Петен завжди був для мене героєм. Мій батько, мої дядьки, всі вони воювали під його командуванням у Першу світову. Коли він організував новий уряд, він сказав нам: «Підтримуйте порядок, поки ми не викинемо німців геть. Режим Віші врятує Францію». Ми й до того були поліцейськими, це здавалося нам продовженням тієї самої роботи.
— Ви допомагали німцям?
Попіль знизав плечима.
— Я підтримував порядок. Напевне, це їм допомагало. Потім я побачив один з їхніх поїздів. Я дезертирував і розшукав партизанів. Вони не довіряли мені, поки я не вбив гестапівця. Німці тоді розстріляли за нього вісім заручників-селян. У мене було почуття, ніби це я сам їх убив. Що то була за війна? Ми воювали в Нормандії між полями, густо помережаними високими живоплотами, клацали отакими «цвіркунами», щоб розпізнавати своїх.
Він взяв зі свого столу крікет-клікер.[146]
— Ми проводили союзників від морських пляжів у глиб країни, — він двічі клікнув. — Це означало: я друг, не стріляйте. Мені не жаль Дортліха. Але допоможіть мені знайти решту їх. Як ви вистежуєте Ґрутаса?
— Через родичів у Литві, через церковні зв’язки моєї матері.
— Я міг би затримати вас за використання фальшивих документів, за неправдиві свідчення. Якщо я вас випущу, ви присягнете розповідати мені про всі ваші знахідки? Ви присягнетеся Богом?
146
Clicker — маленька коробочка з металевим язичком, якщо його чіпляти пальцем, отримуєш неголосний, але далеко чутний специфічний звук; англійці випускали спеціальний cricket clicker («цвіркунець») для десантників, котрих закидали німцям в тил, так клікери потрапили й до французьких партизанів; сьогодні клікери ефективно використовуються в дресурі собак.