Він виніс надвір клітку з вівсянками і відчинив. Останню пташку йому довелося самому хапати руками, щоб закинути в місячне небо. Він відчинив надвірний вольєр і вигнав птахів звідти. Вони збилися у зграю і, куштуючи смак вітру, кружляли вгорі, їхні крихітні тіні шугали двором кафе, поки вони, набираючи висоту, шукали Полярну зірку.
— Летіть додому. Балтика он там, — показав їм Ганнібал. — Живіть там завжди.
56
Крізь глупу ніч єдиний вогник прорізав темні поля Іль-де-Франс, Ганнібал мчав, розпластавшись на баці свого мотоцикла. Повз бетонні споруди південного передмістя Немура, по старому бурлацькому шляху вздовж Луенського каналу, де асфальт, де гравій, аж ось заросла з обох боків асфальтована однорядна алея, Ганні бал зиґзаґами продерся на швидкості крізь череду корів, аж лице йому запекло від ударів хвостів, мало не зсунувся у кювет, крила заскреготали об гравій, знову вибравшись на дорогу, мотоцикл струснув головою, прийшов до тями і надолужив швидкість.
Вогні Немура зникли позаду, знову пласка країна і темрява перед ним, деталі ґрунту і бур’янів абсурдно чітко проявляються у світлі фари, а пітьма попереду заковтує жовтий промінь. Він непокоївся, чи не виїде знов до каналу занадто південніше… так що судно опиниться позаду нього?
Він зупинився й вимкнув світло — треба посидіти в темряві й подумати — мотоцикл під ним тремтів.
Далеко попереду, ген у темряві, виднілося щось схоже на два будиночки, які тандемом рухаються через луговину, над берегами Луенського каналу тільки й було видно палубні надбудови.
Самохідна баржа Владіса Ґрутаса напрочуд спокійно, тихо рухалася на південь, пестячи м’якими брижами береги каналу, пообіч якого на лугах куняли корови. Мюеллер, котрий сидів у матерчатому шезлонгу на носі судна, погладжував собі стягнуте швами стегно, поряд із ним, притулений до дверей, що вели на нижню палубу, стояв дробовик. На кормі Гассман відчинив рундук, щоб дістати звідти брезентові кранці.
За триста метрів до судна Ганнібал зменшив швидкість, «BMW» відповів мурмотінням, трава погладила йому литки. Він зупинився і з сідельної торби дістав батьківський польовий бінокль. У темряві не вдавалося прочитати назву судна.
Видно було тільки ходові вогні і світло з-під фіранок на вікнах. Канал тут був заширокий, щоб спробувати перескочити на борт баржі.
З берега він, можливо, й зміг би поцілити з пістолета у шкіпера — принаймні збив би його з курсу — але тоді на судні зчиниться тривога, вони зустрінуть його всі разом, тільки-но він опиниться на борту. Напосядуть з усіх боків. Він помітив прикритий люк позаду штурвальної рубки, а темний виступ ближче до носа, певне, був іншим ходом на нижню палубу.
На вікнах штурвальної рубки блимали відблиски нактоуза,[156] він не міг роздивитися, чи є хтось ще всередині. Треба обігнати їх. Накатана стежка йде впритул до води, а поля тут занадто кучугуристі для ривка.
Ганнібал проїхав повз канальну баржу по стежині, відчуваючи пощипування в оберненому до судна боці. Кинув погляд на борт. Гассман на кормі витягає кранці з рундука. Ось він підняв голову на звук проїжджаючого берегом мотоцикла. Метелики пурхають над світловим люком якоїсь із кают.
Ганнібал примусив себе не збільшувати швидкість. Десь за кілометр попереду він побачив вогні автомобіля, що їхав поперек каналу.
Канал Луен звужувався перед шлюзом до двох бімсів[157] судна. Шлюз був інтегральною частиною кам’яного мосту. Його верхні ворота вели під кам’яну арку, шлюзова камера під нею була лиш трішки довшою за «Кристабель».
Ганнібал повернув ліворуч і поїхав через міст, на той випадок, якщо шкіпер за ним стежить. Через сотню ярдів він вимкнув фару, розвернувся і, знову опинившись перед мостом, заховав мотоцикл у кущах при дорозі. Рушив уперед крізь темряву. На березі каналу лежали догори дном кілька човнів. Ганнібал сів на землю між ними і дивився понад їхніми корпусами на судно, яке наближалося, але було ще за півкілометра від шлюзу. Кругом глуха пітьма. Він чув звуки радіо з будиночка на тому боці мосту, там, либонь, стояв будиночок шлюзового механіка. Пістолет він засунув глибше в кишеню піджака.
Дуже повільно наближалися крихітні ходові вогні баржі, червоний вогонь лівого борту, а над ним, на складаній щоглі над рубкою, білий. Баржі треба зайти в шлюз і опуститися в ньому на метр. Ганнібал лежав біля води серед бур’янів. Рання весна, ще холодно для цвіркунів.
Він чекає, а баржа підпливає, повільно-повільно. Є час подумати. Дещо з того, що він зробив у Кольнаса в кафе, неприємно згадувати. Важко було дарувати йому життя, навіть на такий короткий термін, а ще несмак — дозволив йому балакати. А от що було гарне — це той тріск, яким йому віддало в руку, коли жало танто вистромилося з Кольнасового черепа, мов ріжок. Приємніше, ніж вийшло з Мілком. Втішно згадувати доказ теореми Піфагора за допомогою кахлів, відривання голови в Дортліха. Ось про що варто подумати наперед: як він запросить леді Мурасакі на тушковану в горщику зайчатину в ресторан «Марсове Поле». Ганнібал лежав спокійно. З пульсом 72.