Але дехто встиг дезертирувати і зайнявся власним бізнесом…
Гарна литовська садиба поблизу польського кордону, ніби ляльковий будиночок, відкрита для розглядання з одного боку — там вибухом артилерійського снаряда вирвало стіну. Родина, яку викинуло з підвалу першим вибухом, а вбило другим, лежить у кухні на першому поверсі. Мертві солдати, німецькі й російські, у саду. Німецька штабна машина завалилася на бік, розірвана навпіл шрапнеллю.
Майор-есесівець, чиї холоші задерев’яніли від замерзлої крові, лежить у вітальні на дивані перед каміном. Сержант накрив його здертою з ліжка ковдрою, роздмухав вогонь — даремно, бо замість стелі над кімнатою зяє небо. Він стягнув із майора чоботи і побачив чорні пальці. Знадвору долинув якийсь шум. Сержант ухопив карабін і став біля вікна.
Напівгусенична санітарна машина — російський ЗІС-44, але з емблемами Міжнародного Червоного Хреста — сунула по доріжці, наближаючись до будинку.
Першим, у білому халаті, з машини вискочив Ґрутас.
— Ми швейцарці. Ви поранені? Скільки вас?
Сержант доповів своєму начальнику.
— Це медики, гер майор, ви поїдете з ними?
Майор кивнув.
Ґрутас із вищим за нього на голову Дортліхом витягли з машини ноші.
Сержант вийшов надвір попередити їх.
— Полегше з ним, він поранений у ноги. У нього відморожені пальці. Можливо, гангрена. У вас є польовий шпиталь?
— Так, звичайно, але я можу зробити операцію прямо тут.
З цими словами Ґрутас двічі вистрелив сержантові в груди, пилюка спурхнула в того з шинелі. Ноги сержанта підкосилися, Ґрутас переступив через його тіло прямо в двері і стрельнув у майора крізь ковдру.
Через задній борт машини перелізли Мілко, Кольнас і Гренц. На них різномаста форма — литовської поліції, литовської та естонської медслужб, однак кожен мав на рукаві пов’язку з емблемою Міжнародного Червоного Хреста.
Обшукуючи мертвого, треба туди-сюди перевертати тіло; мародери гризлися й лаяли свою важку роботу, викидаючи з портмоне папери й фотокартки. Майор був іще живий. Він потягнувся до Мілка. Мілко зняв із його руки годинника і поклав собі до кишені.
Ґрутас із Дортліхом винесли з будинку згорнутий в рулон гобелен і закинули в кузов машини.
Вони розклали на землі ноші і скидали на їх брезент годинники, золоті оправи окулярів, каблучки.
З лісу виїхав танк — російський Т-34 у зимовому камуфляжі, — гарматне дуло націлене в поле, у відкритому люку виднівся кулеметник.
Чоловік, що ховався десь за будинком, вискочив зі свого сховку і, перестрибуючи через трупи, побіг полем у напрямку дерев, у руках його блищав великий позолочений годинник.
Проторохкотів танковий кулемет — і втікач, ніби об щось перечепившись, упав, обличчя мародера і циферблат потрощені, серце з годинником зупинилися одночасно.
— Тягніть сюди тіло! — наказав Ґрутас.
Вони кинули труп на ноші поверх своєї здобичі. Танкова башта скерувалася дулом на них. Ґрутас помахав білим прапором і тицьнув ним у знак на борту свого фургона. Танк прогуркотів повз них.
Останній огляд будинку. Майор усе ще живий. Він вчепився Ґрутасові за холошу, коли той проходив поряд. Обхопив ноги й не відпускає. Ґрутас нахилився до майора й зірвав із його коміра емблему.
— Нам теж хотілося таких черепів, — сказав він, — думаю, тепер черви швидко отримають твій череп собі.
Він вистрелив майору в груди. Ґрутасові ноги звільнилися, майор втупився в своє порожнє зап’ястя так, ніби йому дуже кортіло знати час власної смерті.
Напівгусеничний фургон буксував полем, місив траками трупи, діставшись нарешті лісу, мародери підняли задній тент, і Гренц скинув мерця на землю.
Бомбардувальник «штука»[17] з виском пікірував на російський танк, авіаційні гармати плювалися вогнем. Під покровом лісу задраєний у танку екіпаж почув, як десь серед дерев вибухнула бомба, осколки і шрапнель забарабанили по броньовій башті.
6
— Ви знаєте, що сьогодні за день? — спитав Ганнібал, доїдаючи вівсяну кашу. — Сьогодні той день, коли сонце заглядає до вікна дядька Едгара.
— О котрій воно з’являється? — спитав пан Яков, ніби сам того не знав.
— Воно вигляне з-за вежі о десятій тридцять, — відповів Ганнібал.
— Так було у 1941-му, — сказав пан Яков. — Ви вважаєте, що момент появи сонця залишився той самий?
17
Stuka (скороч. від нім. «Sturzlcampfflugzeug») — пікіруючий бомбардувальник «Юнкерс-87».