— Зніміть залізо, — наказав Попіль вартовому.
— Доброго ранку, інспекторе, — привітався Ганнібал.
— Вона тут, — сказав Попіль, — а доктор Дюма і доктор Руфін повернуться після сніданку. — Попіль знову залишив його самого.
Тепер Ганнібал міг встати, коли леді Мурасакі зайде до кімнати.
Двері за нею зачинилися, і вона, напівобернувшись, поклала на двері долоню.
— Як вам спиться? — спитала вона.
— Я сплю добре.
— Чійо передає вам вітання. Пише, що вона дуже щаслива.
— Я радий.
— Її молодий чоловік отримав диплом, і вони вже заручені.
— Я за неї надзвичайно радий.
Пауза.
— Разом із двома братами вони складають скутери, маленькі мотоцикли. Вже зробили шість машин. Вона вірить, що вони стануть популярними.
— Беззаперечно стануть, я й собі такий куплю.
Жінки відчувають погляди швидше за чоловіків, це частина їхньої здатності до виживання, вони також моментально відчувають пристрасть. І її відсутність. Вона відчула в ньому переміни. Щось зникло, те, що раніше ховалося у глибині його очей.
Слова її далекої прародительки Мурасакі Шікібу прийшли на пам’ять, і вона їх промовила:
Ганнібал відповів класикою з Принца Гендзі:[162]
— Ні, — сказала леді Мурасакі. — Ні. Тепер там тільки крига. Все минуло. Хіба все не минуло?
— Ви моя найлюбиміша у світі людина, — промовив він цілком чесно.
Вона вклонилася йому й залишила кімнату.
У кабінеті Попіля вона застала доктора Дюма і доктора Руфіна за жвавою розмовою. Руфін узяв її руки в свої.
— Ви казали мені колись, що він може закам’яніти душею назавжди, — промовила вона.
— У вас є таке відчуття? — спитав Руфін.
— Я люблю його, але не можу його віднайти, — сказала леді Мурасакі. — А ви?
— Я ніколи не міг, — признався Руфін.
Вона пішла, не побачившись із Попілем.
Ганнібал зголосився працювати в тюремній амбулаторії і подав прохання до суду, щоб йому дозволили повернутися до медичної школи. Доктор Клер де Врі, голова судово-медичної лабораторії, розумна і приємна жінка, вважала добровільну роботу Ганнібала — експрес-аналізи токсичних речовин — напрочуд корисною у відділенні, де поки що не вистачало реагентів і обладнання. Вона написала листа до суду від свого імені.
Доктор Дюма, чий беззастережний оптимізм надзвичайно дратував Попіля, подав тріскучу петицію за Ганнібала, де повідомляв, що після того, як Медичний центр Джона Гопкінса в Балтиморі, США, ознайомився з його ілюстраціями до нового анатомічного атласу, йому пропонують там інтернатуру. Дюма, користуючись малозрозумілою аргументацією, наголошував на моральних засадах.
Через три тижні, попри протести Попіля, Ганнібал вийшов із Палацу Юстиції і повернувся до своєї кімнати над медичною школою. Попіль не зайшов попрощатися з ним, наглядач просто приніс йому одяг.
Йому дуже добре спалося в його кімнаті. Вранці він подзвонив на площу Вогезів, але телефон там чомусь було відімкнуто. Він пішов туди і відчинив двері власним ключем. Квартира була порожньою, у ній лишилася тільки телефонна поличка. Там лежав адресований йому лист. Він був прив’язаний до почорнілої гілочки з Хіросіми, котру колись прислав батько леді Мурасакі.
У листі писалося: «Прощавайте, Ганнібале. Я поїхала додому».
Обгорілу гілочку він кинув у Сену по дорозі на обід. У ресторані «Марсове Поле» він пообідав чудовою тушкованою в горщичку зайчатиною і розплатився грошима, які залишив йому Луї Фера для оплати заупокійної служби на спомин його душі. Розм’яклий від вина, він вирішив, що для очистки совісті сам прочитає кілька латинських молитов за Луї і, либонь, навіть заспіває якусь із них на популярний мотив, резонно розсудивши, що його молитви будуть не менш ефективними, ніж ті, що він міг би замовити в Сен-Сульпіс.
Він обідав сам, але не відчував себе самотнім.
Ганнібал ввійшов у довгу зиму свого серця. Спав він міцно, і ніхто не відвідував його у сновидіннях, як це трапляється в людей.
162
Хікару Гендзі («діамантовий Гендзі») — уславлений красою і розумом син імператора Кіріцубо, що втратив матір трирічним і все життя шукав жінку, схожу на неї, доки не закохався в свою мачуху; батько вивів його з імператорського стану, надавши кланове ім’я Мінамото.