III
58
Свенка думав, що батько Дортліха взагалі ніколи не помре. Старий собі дихає та й дихає, два роки дихання, а накрита просмоленим брезентом труна все чекає на нього, стоячи на риштаках у тісній Свенковій квартирі. Труна займала більшу частину вітальні. Це дратувало жінку, з котрою жив Свенка, вона постійно жалілася, що закруглене віко труни не дозволяє навіть використовувати її як полицю. Через кілька місяців вона почала складати в труну контрабандні консерви, що їх Свенка конфісковував у людей, які поверталися поромом із Гельсінкі.
За два роки жорстоких чисток під керівництвом Йосипа Сталіна троє колег Свенки були розстріляні, а четвертого повісили в Луб’янській тюрмі.
Свенка відчував, що час тікати. Картини тепер належали йому, і він не збирався їх залишати. Свенка не успадкував усіх контактів Дортліха, але він міг дістати гарні документи. У нього не було знайомих у Швеції, проте на суднах, які курсували між Ригою і Швецією, їх було достатньо і вони могли потурбуватися про вантаж, головне — хай той опиниться в морі.
Найважливіше — першим ділом.
У неділю вранці о шостій сорок п’ять із вільнюського будинку, де жив батько Дортліха, вийшла черниця Бергід. З непокритою головою, щоб не викликати підозри, ніби вона простує до церкви, з величеньким ридикюлем у руках, у якому вона несла свою хустку і Біблію.
Минуло хвилин десять після її відходу, як батько Дортліха зі свого ліжка почув на сходах кроки когось, хто був важчим за Бергід. Бряжчання й поскрипування почулися від вхідних дверей — схоже, хтось колупається у квартирному замку.
Батько Дортліха із зусиллям підсунувся вище на подушці.
З-під порога дверей його кімнати повіяло, як при відчинених квартирних дверях. Він потягнувся до шухляди і намацав у ній «люгера».[163] Мало не втрачаючи свідомість від напруження, він витяг пістолет і, тримаючи обома руками, заховав його під ковдру. Він встиг заплющити очі до того, як прочинилися двері його кімнати.
— Ви спите, пане Дортліх? Сподіваюсь, я не дуже вас потурбував, — промовив сержант Свенка, котрий був у цивільному, із зализаним назад волоссям.
— А, це ти. — Обличчя старого виражало звичну дратівливість, але виглядав він ще слабшим, ніж звичайно.
— Я прийшов за дорученням Спілки міліціонерів і митників, — повідомив Свенка. — Ми вичищали шафи і знайшли деякі речі вашого сина.
— Мені вони не потрібні. Залиште їх собі, — сказав старий. — Ти зламав замок?
— Коли ніхто не відчинив, я ввійшов. Я думав, просто залишу пакунок, якщо нікого нема вдома. У мене є ключ вашого сина.
— У нього ніколи не було ключа.
— Це його майстер-ключ.
— Тоді ти можеш замкнути за собою двері.
— Лейтенант Дортліх розповідав мені про ваші… проблеми і заповітні бажання. Ви написали заповіт? Документ у вас є? Спілка вважає, що тепер наш обов’язок, щоб ваші бажання були виконані.
— Так, — сказав батько Дортліха. — Все підписано й підтверджено свідками. Копію відіслано в Клайпеду. Вам не потрібно нічого робити.
— Та ні, мені потрібно. Одну річ.
Сержант Свенка поклав пакунок. Посміхнувшись, він зробив крок до ліжка, прихопивши зі стільця подушку, він плигнув боком, мов павук, і накрив нею старому обличчя, виліз на постіль, осідлавши його, придавив йому плечі коліньми і, звівши докупи лікті, всією своєю вагою наліг на подушку. Скільки так треба тримати? Старий не пручався.
Свенка відчув, як щось жорстке вперлося йому в пах, ковдра нап’ялася, й «люгер» вистрелив. Свенці обпекло шкіру, щось загорілося в його нутрі, він відхилився назад, старий підняв пістолет і стріляв крізь ковдру, поцілив йому в груди і в щелепу, дуло здригалося, остання куля попала в ногу самому старому. Старече серце калатало швидше, швидше, швидше… Стоп. Годинник над його ліжком бив сьому, але він почув тільки перші чотири удари.
59
Сніг над 50-ю паралеллю замітає високе чоло планети, Східну Канаду, Ісландію, Шотландію і Скандинавію. Снігові замети в Гриссельхомі у Швеції, сніг валиться в море, до берега наближається пором, на якому везуть домовину.
Агент судноплавної компанії, котрий забезпечив представникам похоронної фірми чотириколісну тачку і допоміг завантажити на неї труну, трохи розігнав її по палубі, щоб перескочити через поріг на трап, під яким внизу на причалі чекала машина.
163
Запатентований винахідником Георгом Люгером у 1898 р. один із найпопулярніших напівавтоматичних пістолетів XX ст., загальновідомий під назвою «люгер-парабелум».