Саймон Шустер
Шоумен
Присвячую Ніні та Марі
МАПИ
1 квітня 2022 року — Україна після початкового наступу Росії
1 грудня 2022 року — після відкидання російських сил і повернення територій
ПРОЛОГ
Таким наляканим, як у вечір нашого знайомства навесні 2019 року, я не побачу Володимира Зеленського ще довго. Ми були за лаштунками його комедійного шоу. Йшлося не лише про сценічне хвилювання, через яке він часто нервував перед виступом. Того вечора Зеленський, одягнений у смокінг, видавався онімілим з остраху; ходив туди-сюди, закусивши губу й втупивши погляд у підлогу, не помічав ані галасу, ані людей навколо. Близько трьох місяців тому він оголосив про свій намір балотуватися у президенти України, а менш як за годину мала відбутися прем’єра його нового естрадного шоу. Зеленський гратиме головну роль — конферансьє у власному ексцентричному вар’єте, — а мільйони глядачів дивитимуться трансляцію по телебаченню, улюбленому медіа Зеленського.
Хороші місця на цей концерт у Палаці «Україна» — найбільшій концертній залі Києва — коштували дорожче за місячний дохід пересічного українця, а біля входу я побачив натовп. У черзі до металошукачів чекали не лише представники київського вищого світу. Тут було чимало пенсіонерів, хіпстерів і офісних працівників, молодих пар на дорогому побаченні — різні верстви середнього класу, який сформувався в Україні після розпаду Радянського Союзу. Усі були шанувальниками Зеленського. Незабаром вони стануть його виборцями.
Одна з медіарадниць Зеленського, Ольга Руденко, яка завдяки його успіху того ж літа потрапить до Верховної Ради, витягла мене з натовпу й провела за лаштунки, до артистів у повному параді. Деякі обличчя видавалися знайомими з фільмів, хоча було важко розпізнати когось серед цього моря продюсерів і підтанцюристів, скупчення акторів біля виходу на сцену, гримерів і освітлювачів, хористок із завитим волоссям і у білих сукнях. Досвідченіші члени колективу знали, що зірку перед виступом турбувати не варто.
— Зачекайте, — сказала Руденко, коли я почав крадькома просуватися до Зеленського. — Познайомлю вас після концерту.
Зеленському було про що хвилюватися, і далеко не лише про вечірній виступ. Удень хтось повідомив про мінування Палацу. Анонімний голос у слухавці заявив, що будівлю начинено вибухівкою, яку підірвуть посеред концерту[1]. Попередження скидалося на чиюсь злу витівку, і Зеленський звелів команді не панікувати. Найімовірніше, припустив він, це надто завзятий прихильник когось із інших учасників президентських перегонів намагається зірвати велику прем’єру. Хоч би й так, закон вимагав від Палацу вжити заходів безпеки, тому приїхали поліціянти з кінологами, обшукали гардероб і буфет. Нічого підозрілого не виявили, однак шоу порадили скасувати. По обіді Зеленський переговорив з керівництвом Палацу — вирішили нічого не скасовувати. Навіть не попередили глядачів про небезпеку. Коли я дістався за лаштунки, у залі було вже понад три тисячі людей: достатньо, щоб учинилася тиснява під час панічної втечі, якби Зеленський оголосив про загрозу вибухів. Тож він удав, ніби все гаразд, і дозволив публіці насолоджуватися концертом у невіданні.
Навіть не всі артисти усвідомлювали небезпеку. В очікуванні свого виходу на сцену вони сиділи за лаштунками на валізах із костюмами, підживлювалися стравами навинос і виголошували тости. Дехто виступав із Зеленським десятиріччями, а це було його останнє велике шоу — після виборів він зробить крок у Задзеркалля та перенесеться із сатири в політику. Усі розуміли, що Зеленський навряд чи повернеться, і міркували, чи візьме їх із собою до президентського офісу.
— Не те щоб я хотів якоїсь конкретної посади, — зауважив один з коміків, Олександр Пікалов, плеснувши мені віскі у пластиковий стаканчик. — Проте, гадаю, я став би незлецьким міністром оборони.
У вступному монолозі Зеленський зробив акцент на абсурдності своєї передвиборчої кампанії та визнав, що писати жарти було нелегко. Юристи вивчали сценарій щодо порушень виборчого законодавства. Існували обмеження стосовно того, що Зеленському як лідеру перегонів можна говорити на телебаченні. Він не мав права відверто «агітувати» глядачів голосувати певним чином, хоча, коли йшлося про використання іронії та гумору, юридичні межі були розмитими.
1
Ольга Руденко повідомила мене про загрозу мінування за лаштунками Палацу «Україна» 13 березня 2019 року. Роман Недзельський, який на той час був генеральним директором закладу, описав мені ці події в інтерв’ю 28 червня 2022 року, включно з реакцією поліції та рішенням не скасовувати концерт, ухваленим після консультацій із Зеленським. Наступного дня про загрозу мінування написало кілька видань, зокрема «Страна. ua» з посиланням на джерела в поліції.