На думку Путіна, провальні мирні переговори із Зеленським підтверджують цю теорію. «Основним передвиборчим гаслом чинного президента було досягнення миру», — пише Путін про Зеленського. «Він на цьому прийшов до влади. Обіцянки виявилися брехнею. Нічого не змінилося». Путін відмовився від плану Медведчука перекувати Україну за допомогою телебачення, корупції та політики. Якщо Росія збиралася відновити свою «історичну єдність» з Україною, то мала вдатися до інших засобів.
РОЗДІЛ 15. СТРІЛЯТИ НА ЗНИЩЕННЯ
Останнього літа перед вторгненням президент Зеленський вирішив, що у відвертанні російської загрози мають відігравати більшу роль не переговорники України, а її Збройні сили — і для досягнення цієї мети призначив нового командувача. Рішення стало несподіванкою для вищого командування та неабияк вразило людину, обрану на цю посаду. Генерал-майор Валерій Залужний, якому вранці 23 липня 2021 року зателефонували з Банкової, ще не мав п’ятдесяти років. Чин і статус Залужного на той час були значно нижчими, ніж посада, що йому запропонував Зеленський: головнокомандувач Збройних сил України, найвище військове звання; вище — тільки сам президент. Від височіні цього посту, розповідав мені генерал, йому запаморочилося в голові[228].
— Я знов і знов озирався назад і запитував себе: як я тут опинився?
Жодне з рішень Зеленського, особливо в кадровій сфері, не матиме більшого впливу на оборону України, ніж рішення призначити Залужного. Тоді ж цей вибір видавався необдуманим. Залужний був сміливим і амбітним командиром, але й трохи блазнем, він радше жартував із солдатами, ніж муштрував їх. Одного разу вдалося сфотографувати, як одягнений у форму генерал збирає на подвір’ї Міністерства оборони кульбабки[229], а потім — із широким помахом руки й цілунком — вручає букет дружині, що до нього завітала.
Такі витівки виділяли його серед старших і суворіших кадрів Генерального штабу; майже всі вони були з попереднього покоління й піднімалися по службі ще в радянській армії, до незалежності України. Телефонний дзвінок із Банкової застав генерала, коли той готувався до довгоочікуваного свята. День народження його дружини, 24 липня, завжди був для родини подією, і Залужний зарезервував на вихідні місця в ресторані у передмісті Києва — Броварах. Напередодні вечірки йому зателефонували з президентського офісу й наказали покинути всі справи й негайно приїхати на Банкову. Залужний не мав дозволу командира покинути військову частину. Однак незабаром знов опинився в кабінеті Зеленського, у тому самому приміщенні, де два роки тому знайомив нового президента з військовими справами.
Щоправда, цього разу до президента доєдналися міністр оборони та керівник офісу Андрій Єрмак. Бесіда затягнулася на кілька годин, Залужний такого не очікував і тому нервував. Запитання Зеленського та його команди мало торкалися роботи Залужного в армії чи його мрії командувати військами на сході України. Запитання були масштабнішими, амбітнішими, стосувалися природи лідерства та довіри. Нарешті президент із помічниками потиснули генералові руку й звеліли приїхати завтра знову. Залужний знітився. Ресторан замовлено. Гостей запрошено. «До біса гостей, — пригадує він власні думки. — Як я скажу, що все скасовується, їй?». Обурення дружини, розповідав мені Залужний, жахало його сильніше за будь-яке ймовірне покарання від політичних керівників.
— Просто скажіть, чого ви хочете, — благав він помічників президента, — і ми зараз же все вирішимо.
Вони трохи подумали та запропонували компроміс. Президентська команда приїде на вечірку з нагоди дня народження і залагодить всі справи там. Дійсно, на другий день святкування Залужному, який тієї миті був у шортах і з пивом у руці, знову зателефонували з президентської адміністрації. Вони неподалік і прагнуть повідомити важливу новину. Позаяк росіяни стягують до кордону танки, а американці застерігають, що незабаром Україна може зіткнутися з повномасштабним нападом, президент вирішив призначити Залужного головнокомандувачем армії.
228
Розповідь про призначення генерала Залужного було опубліковано в моєму нарисі про нього в Time 26 вересня 2022 року, стаття написана у співпраці з моєю колегою Верою Берґенґруен.
229
Людина, яка розповіла авторові про цей епізод — Людмила Долгоновська. В оригіналі автор використовує слово daisy (стокротка/ромашка), утім Людмила в подкасті «Здоровий глузд» від «Громадського радіо» каже, що то були кульбабки, а не ромашки —