— То був не страх, — переповідав він мені згодом. — То було запитання: «Як таке сталося?».
І спікер, і президент усвідомлювали — почалася тотальна війна, — однак обидва не могли осягнути, що це означає.
— Нехай це прозвучить малозрозуміло чи пафосно, — казав Стефанчук, — але ми відчували, як руйнується світовий порядок.
Близько шостої ранку у кабінеті Зеленського на четвертому поверсі резиденції зібралася Рада нацбезпеки; президент сидів обличчям до дверей, на чолі великого стола. Стисла доповідь військових командувачів допомогла зрозуміти масштаби вторгнення. Головною ціллю був Київ, де ракети влучили у військовий командний пункт, склад боєприпасів, гарнізон Національної гвардії та інші місця. З усіх можливих сценаріїв вторгнення Росія обрала найагресивніший, і Зеленському не залишалося нічого, крім як запровадити по всій країні воєнний стан. Рада нацбезпеки швидко погодилася. Ніхто не заперечував. За нинішніх обставин це рішення видавалося формальністю, однак воно матиме колосальні наслідки протягом наступних місяців. Умови воєнного стану, згідно з Конституцією України, надають президенту широкі повноваження, зокрема, одноосібно видавати укази, відкладати вибори, обмежувати інші демократичні права і свободи українців до кінця війни. Можна вводити комендантську годину, кожен чоловік призовного віку, від вісімнадцяти до шістдесяти років, підлягатиме призову в армію, їм заборонять залишати країну. Нормальне функціонування парламенту призупинять, а активи державних компаній і всю приватну власність можуть примусово відчужувати в інтересах національної оборони.
Щойно Зеленський схвалив ці заходи, Стефанчук поспішив униз по вулиці, щоб надати їм законної сили на терміновому засіданні парламенту. Глава Ради розглядав для зустрічі законодавців кілька місць. Парламентська будівля зі своїм славнозвісним скляним куполом була надзвичайно вразливою для російської атаки з повітря. Серед альтернативних варіантів було велике приміщення під монументом Батьківщини-матері — величезної статуї радянських часів, яка мала понад сто метрів висоти й могла частково поглинути силу ракетного удару. Однак Стефанчук відкинув цю ідею. Не хотів створювати враження, ніби депутати полишили свій пост, тож попросив їх зібратися у звичній сесійній залі, де вони обговорювали бюджет і освіту.
Дехто з депутатів уже покинув місто. Іншим було складно дістатися парламентської будівлі автомобілем. В урядовому кварталі солдати та волонтери почали зводити барикади, перегороджувати дороги самоскидами та маршрутками. Перед банками та автозаправками вишикувалися довгі черги, центральний залізничний вокзал кишів людьми, що намагалися втекти. Усі авіарейси з та до України скасували. Пасажирам і співробітникам авіакомпаній було наказано евакуюватися з головного аеропорту Києва. Паніка поширювалася, і Зеленський розумів, що вона може захопити столицю набагато швидше за російські танки. Він мав заспокоїти людей, переконати в тому, що залишатися вдома — безпечно. І зробив першу спробу близько шостої тридцяти ранку.
Сівши за стіл, президент поставив перед собою мобільний телефон і натиснув запис. У зверненні тривалістю шістдесят шість секунд ще не відчувалося тієї впевненості, яку Зеленський транслюватиме пізніше у своїх відео воєнного часу. Надто швидко читаючи заготовлені нотатки, він повідомив націю, що путінські війська вторглися, що вибухи було чутно по всій країні, а закордонні союзники України вже готують міжнародну відповідь. Далі його голос сповільнився, на обличчі промайнув натяк на усмішку.
— Сьогодні від вас, від кожного з вас потрібен спокій, — проговорив президент у камеру. — Незабаром я знову вийду на зв’язок. Без паніки. Ми сильні. Ми готові до всього.
Прописана частина промови була правдивою; решта — ні. Зеленський не вважав, що, залишаючись удома — до чого він закликав у відео, — люди можуть почуватися у безпеці. Дехто з його помічників уже вирядив родину з міста, попрощавшись, ніби востаннє. Андрій Сибіга, головний радник президента з питань зовнішньої політики[17], того ранку взяв дружину за руку та пояснив, що, як тільки вона з їхніми трьома дітьми покине місто, зв’язок може обірватися.
— Ми подивилися одне на одного і сказали: «Ну, ось і все. Ми маємо дітей, ми мали щасливе життя». На цій ноті й закінчили.
Батьків самого Зеленського — обом було за сімдесят — невдовзі теж доведеться евакуювати. Рідне місто Зеленських стояло на шляху російської армії, яка просувалася на північ із Криму. У першій за ранок телефонній розмові з матір’ю Зеленський спробував переконати її — чи, можливо, себе, — що все буде добре.
17
Андрій Сибіга став міністром закордонних справ України 5 вересня 2024 року.