— Уявляєте собі? — запитав мене за кілька місяців після початку вторгнення Данілов, коли ми схилилися над його великим офісним столом і почали роздивлятися цей документ.
Мапи росіян, пояснив Данілов, належали до іншої доби, як і їхня стратегія та їхній менталітет.
Така помилка, ймовірно, коштувала багатьом російським військовим життя. Якось під час битви за Київ російські штурмовики парашутувалися на відкриту вирубку, де за їхніми мапами мав би бути ліс. У результаті після приземлення десантники залишилися без прикриття. Не мали де сховатися, і українці поклали їх кулеметним і артилерійським вогнем. Тим самим шляхом йшли колони російських військ; танки та бронетранспортери просувалися в бік Бучі та Ірпеня на околицях Києва. Українські збройні сили в тому районі мали так мало бойових машин, що Данілов віддав їм свій броньований Land Cruiser — той самий, яким дістався на Банкову в ранок вторгнення. За кілька днів отримав від друга-спецпризначенця світлину свого позашляховика, який ряснів отворами від куль і осколків.
— Нормально, — прокоментував Данілов, показуючи мені фото. — Він, мабуть, урятував комусь життя.
Битва за Київ, що точилася до кінця березня 2022 року, мала більший вплив на хід європейської історії, ніж будь-яка інша битва із часів Другої світової війни. Якби вона закінчилася інакше — Кремль міг би замінити Зеленського якоюсь маріонеткою та розширити межі московського панування аж до східного кордону Польщі, фактично стерши Україну з мап. Натомість оборона Києва зруйнувала імідж Росії як військової моці — імідж, що протягом багатьох поколінь визначав баланс сил у Європі. Після перемоги впевненість захисників України злетіла до небес, адже переломний момент у будь-якій боротьбі настає тоді, коли жертва б’є у відповідь і проливає кров нападника. Битва за Київ була саме таким моментом, він п’янив і водночас жахав. Разом із ним прийшло миттєве усвідомлення того, що контрудар насувається, і шляху назад немає.
Попри успіх у захисті столиці, Збройні сили України втратили велику кількість територій на сході та півдні. Однією з найважчих невдач стали події в портовому місті Маріуполі, центрі металургії та судноплавства на Азовському морі. Маріуполь, де до війни мешкало близько 450 000 жителів, розташований на півдні Донецької області, просто між Кримом і російським кордоном, що робило місто стратегічною ціллю для росіян. Воно мало не потрапило під контроль Росії[266] навесні та влітку 2014 року, коли Путін вирішив створити безпечний сухопутний коридор через Маріуполь до Криму. Оборона міста лягла на плечі воєнізованих підрозділів, які сформувалися тієї зими після революції. Найсильніші з них мали підтримку від українських олігархів і фінансистів — вони спонсорували ці добровольчі загони, щоб уберегти свої міста і підприємства від повторення долі Криму. У Маріуполі ця роль належала мільярдерові Сергію Таруті. Він фінансував створення батальйону «Азов» — бойового загону, до складу якого на початку увійшли, зокрема, представники ультраправих угруповань України. Батальйон назвали на честь Азовського моря, а успішна оборона Маріуполя 2014 року зробила бійців загону героями в очах усієї країни. Невдовзі Національна гвардія України включила батальйон «Азов» до своїх лав, перетворивши його на повноцінний полк у складі Збройних сил — із тисячами військовослужбовців і кількома військовими базами.
Вісім років по тому, в перші години вторгнення, головна база полку «Азов» під Маріуполем опинилася під інтенсивним бомбардуванням. Через зв’язки полку з ультраправими екстремістами кремлівська пропаганда зациклилася на «Азові», зображувала його бійців сатаністами й радикалами, яких треба «денацифікувати». Загарбники спрямували чимало своїх ресурсів та вогневих потужностей на оточення і знищення полку «Азов», а його бійці героїчно боронили місто, яке стало їхнім домом. Проте на початку березня Маріуполь взяли в облогу. Росіяни почали його безжально обстрілювати, знищуючи цілі райони та відрізаючи місто від води, тепла й електрики. У середині березня російський літак скинув важку авіабомбу на драматичний театр Маріуполя, де в бомбосховищі укривалися понад тисячу мирних жителів. Було вбито аж шістсот людей, їхні тіла поховано під завалами — найстрашніший відомий на ту мить злочин цієї війни[267].
Захисники міста, серед них і сотні бійців «Азова», відійшли на територію найбільшого заводу в Маріуполі, гігантського металургійного комбінату «Азовсталь». Завод, заснований 1930 року радянською владою, займав десять квадратних кілометрів уздовж набережної. Він був обладнаний як фортеця, його припаси дозволяли витримати тривалу облогу. Близько двох із половиною тисяч українських солдатів і цивільних знайшли притулок у бункерах під «Азовсталлю», перетворивши її на символ українського опору. Російські сили, взявши комбінат в облогу, бомбардували його з артилерії, винищувачів і виведених в Азовське море військових кораблів. Один із командирів, які намагалися штурмувати «Азовсталь», закликав Кремль використати хімічну зброю — наприклад, зарин, — щоб змусити захисників здатися та, за його висловом, «викурити кротів із нір»[268]. На другому тижні квітня — понад місяць з початку облоги — українські офіцери повідомили, що на «Азовсталь» просочився отруйний газ, він викликає подразнення очей і дихальних шляхів у заблокованих всередині солдатів. Навіть тоді вони намагалися чинити опір, здійснювали нальоти на позиції росіян навколо заводу та відмовлялися здаватися. Майже через два місяці облоги Путін віддав наказ оточити «Азовсталь» настільки щільно, щоб «і муха не пролетіла»[269]. На той час у бункерах укривалися сотні жінок і дітей, а також тисячі українських військових.
266
13 квітня 2014 року бойовики захопили будівлю міської ради. Місто було звільнене 13 червня 2014 року.
267
У розслідуванні Associated Press про російський авіаудар по театру в Маріуполі, опублікованому 4 травня 2022 року, було підраховано, що всередині і зовні будівлі в результаті удару загинуло 600 осіб.
268
Речник військового командування проросійських сепаратистів у Донецьку Едуард Басурін під час інтерв’ю на російському державному телебаченні закликав до використання хімічної зброї на «Азовсталі», про що 12 квітня 2022 року повідомила газета Kyiv Post.
269
Путін віддав наказ заблокувати «Азовсталь» під час зустрічі з міністром оборони, відеозапис якої було опубліковано на сайті Кремля 21 квітня 2022 року.