— Є таке гарне англійське слово. Інтероперабельність! — сказав Резніков, якому йшлося про оперативну сумісність.
За нечисленними винятками на кшталт турецьких дронів «Байрактар» і американських ракет «Джавелін», українські військові покладалися на радянські системи озброєння — і витрачали їх стрімкими темпами. Те саме стосувалося й російської армії, яка теж дотримувалася радянських стандартів і зразків. Однак арсенал Росії був значно більший, а її військова промисловість могла виготовляти нові боєприпаси куди швидше, ніж Україна. Щоб компенсувати різницю, Україна намагалася отримати старі запаси інших країн, скажімо, Болгарії та Південної Кореї.
— Ми стукали в кожні двері, — казав мені Резніков.
Проте відчутного результату не отримували. Країни, що володіли такою зброєю, або мали її у невеликій кількості, або, за словами Резнікова, «були дружні до росіян».
Зустріч у Рамштайні запропонувала довготривале рішення. Україні доведеться відмовитися від радянського устаткування та адаптуватися до систем озброєння НАТО. Замість шукати по світу застарілу зброю і затикати нею діри в українському арсеналі, альянс зможе відвантажувати нові комплекси з власних заводів і складів. Ця стратегія обіцяла із часом зрівняти сили сторін, що воюють. Були й чималі ризики. Однією з оголошених Путіним цілей вторгнення було запобігти вступу України в НАТО. Лише за кілька тижнів до зустрічі в Рамштайні Зеленський все ще пропонував зробити Путіну цю поступку в мирних переговорах. Був готовий відмовитися від заявки України на членство в НАТО, нехай і ціною внесення змін до Конституції. Нині ж Україна рухалася у протилежному напрямку, і росіяни лютували.
Пропагандистські канали Кремля почали наполягати, що Росія тепер веде війну з усім НАТО — або, як вони часто кажуть, «колективним Заходом». Міністр закордонних справ Сергій Лавров, більш-менш поміркований голос в оточенні Путіна, застеріг, що приплив зброї в Україну підвищує ризик ядерної війни.
— Загроза серйозна, реальна, — заявив Лавров державному телеканалу Росії напередодні зустрічі в Рамштайні. — Не можна її недооцінювати.
Застереження не відрадили ні Зеленського, ані його союзників на Заході. Вони запустили прискорений процес інтеграції.
— Де-факто, — пояснив мені Резніков, — Україна стає частиною НАТО. Ми воюємо натівською зброєю. Наших солдатів навчатимуть натівські інструктори.
Міністр випереджав події. Реалізація бачення, яке виклав у Рамштайні Остін, займе місяці. Утім, на багатьох фронтах ситуація почала розвиватися на користь України. Своїм рішенням про вторгнення Володимир Путін вивільнив ті самі сили, які прагнув зупинити. Фінляндія та Швеція, дві останні держави північної Європи з військовим нейтралітетом, за три місяці після вторгнення Росії в Україну подали заявки на вступ до НАТО, і альянс схвалив їм прискорену процедуру членства. Наступної весни, зі вступом Фінляндії, довжина кордону Росії з НАТО подвоїться. Зеленський попросився наступним у чергу, і Україна — після того, як майже двадцять років стукала до НАТО в пошуках захисту від росіян і отримувала у відповідь лише порожні обіцянки — нарешті була на шляху до оперативної сумісності з альянсом. Навіть якщо повне членство залишалося недосяжним, армія України буде тісно пов’язана з НАТО, і її розвідувальні служби — також.
Протягом тижня після зустрічі в Рамштайні США оголосили, що передають українцям величезні обсяги розвідувальної інформації.
— Ми відкрили канали обміну даними[278], — сказав генерал Марк Міллі.
За допомогою американських супутників і систем спостереження Україна могла бачити, де війська загарбників розташовують командні пункти, і які офіцери там перебувають. На початку травня видання New York Times написало, що розвіддані США допомогли Україні вбити прицільними ударами аж дванадцять російських генералів. Після Другої світової війни жодна з провідних армій світу не втрачала стількох вищих офіцерів за такий короткий час.
Обмін розвідданими поступово покращувався — і те саме відбувалося зі взаєминами Міллі й Залужного. Генерали зв’язувалися принаймні раз на тиждень, часто розробляли операції в деталях.
— Для мене ця людина — майже як бог, — казав мені тоді Залужний.
Проблема з перекладачами й надалі псувала генералам деякі розмови. Однак Залужний, навислий над пристроєм гучного зв’язку у своєму командному центрі, відчував запал Міллі до боротьби та перемоги у цій війні.
278
Генерал Марк Міллі зробив цю заяву 3 травня 2022 року під час слухань у підкомітеті з питань оборони комітету Сенату США з асигнувань.