— Про*бали[295].
Президент із помічниками пообіцяли провести розслідування та покарати всіх посадовців, які через свою недбалість або ж зраду сприяли просуванню росіян. У перші місяці війни таких обіцянок вистачало, щоб відвернути увагу від вимог про прозорість і відповідальність. Утім, до середини літа опоненти Зеленського втратили терпіння, та й суспільство вже було не надто схильне вірити президентові на слово.
— Доки наше виживання залишалося відкритим питанням, усі сиділи тихо, — поділився зі мною Арестович. — Щойно стало ясно, що ми вижили, вся ця історія вилізла назовні.
Це нагадувало йому ранню стадію війни, 2014–2015 років, коли ситі еліти в Києві мали змогу продовжувати свої чвари, доки Донбас палав.
— Ми знову втрачаємо відчуття національної єдності, — казав Арестович. — Політика повернулася.
Повернулися й журналісти — із запитаннями до можновладців. В умовах воєнного стану, який парламент наприкінці квітня продовжив, держава має право цензурувати пресу та контролювати ефір. Однак уже влітку журналісти почали повставати проти цих обмежень. Під час пресконференції, яку Зеленський дав у червні з нагоди Дня журналіста, перше запитання поставив репортер «Української правди» — про погляд президента на цензуру під час війни. З відповіді стало ясно, що цензура залишиться стільки, скільки потрібно для перемоги.
— Інформаційна зброя — і ви це бачите з моїх дій, із ваших дій як журналістів — дуже важлива. Важливо також спрямовувати її не собі в голову, а проти ворога.
Зеленський провадив далі, порівнював журналістів із «солдатами на фронті», вихваляв телемарафон як «уніфіковану інформаційну зброю». Зеленський, схоже, тішився шансом поставити пресу на місце. Він завжди мав напружені взаємини з медіа. Широко відомий випадок, що стався 2021 року, за кілька місяців до вторгнення, коли Зеленський публічно збештав одного з провідних журналістів України:
— Ви є одним із дестабілізаторів ситуації в країні. Завдяки вам це відбувається — ось це розхитування постійне ситуації всередині нашої країни. Завдяки засобам масової інформації[296].
Напевно, жодне з медіа не дошкуляло Зеленському так сильно, як «Українська правда», відома своїми безкомпромісними розслідуваннями про олігархів і підконтрольних їм політиків. Вона дорого заплатила за свої репортажі. Засновника та першого головного редактора Георгія Гонгадзе 2000 року вбили. Від мертвого тіла відтяли голову, облили її кислотою та кинули в лісі під Києвом. У замовленні вбивства звинувачували тодішнього президента України Леоніда Кучму. Особистий охоронець Кучми таємно записав на диктофон розмову президента, де той в офісі на Банковій обговорює, як і коли Гонгадзе має замовкнути. Кучма заперечував причетність до вбивства, і 2011 року суддя відхилив спробу притягнути колишнього президента до кримінальної відповідальності. Проте пляма на його репутації залишилася, а репортери «Української правди» несли тягар спадщини Гонгадзе крізь роки.
Я потрапив до редакції «Української правди» на початку червня. Там було майже порожньо, лише за кількома столами працювали за комп’ютерами репортери. Вони привітали мене коротким кивком та повернулися до роботи. «Українська правда» щойно перед початком вторгнення переїхала до нового офісу, і головна редакторка Севгіль Мусаєва, показуючи мені приміщення, перепросила за безлад. Вона вже встигла повісити на стіну чорно-білий портрет свого колеги Павла Шеремета, відомого колумніста, який загинув 2016 року від вибуху автомобіля. Після переїзду Мусаєва знайшла в одній із коробок стару дерев’яну дошку для нардів, яка належала Гонгадзе, покороблену від віку та надмірного використання. В іншій коробці натрапила на світлини його знівеченого тіла в морзі.
— У старому офісі вони були просто заховані, — сказала мені. — Тепер житимуть із нами тут.
Мусаєва, уродженка Криму, не мала ще й тридцяти, коли очолила «Українську правду» 2014 року — щойно по тому, як росіяни анексували її рідний регіон і почалася війна на Донбасі. Уважна слухачка, говорила вона неохоче і була настільки зосереджена на своїй тяжкій роботі, що видавалася відчуженою. Уникала популярних токшоу, де розігрувалися криваві баталії української політики. Коли Зеленський вирішив балотуватися, вона поставилася до його передвиборчих витівок із такою ж підозрою, із якою поставилася б до будь-якого претендента на президентське крісло. Доручила своїм репортерам копати, і вони копали, вивчали фінанси Зеленського та його офшорні рахунки. Після перемоги щойно обраний президент спробував залучити Мусаєву до своєї команди, запропонувавши їй посаду прессекретарки. Відмова Мусаєвої набула форми запитання. Якщо вона пристане на пропозицію, поцікавилася Мусаєва у Зеленського, «хто тоді пильнуватиме за вами?».
295
Згідно з повідомленнями УНІАН та інших медіа, так Олексій Арестович 9 травня 2022 року в інтерв’ю наживо пояснив невдачу з підривом Чонгарського моста.
296
Зеленський розкритикував одного з провідних українських журналістів Савіка Шустера під час телевізійної пресконференції 26 листопада 2021 року, про що повідомляли УНІАН та інші медіа.