— На психологічному рівні в нашу модель виживання закладено прагнення ставати на бік переможця, — сказав мені Резніков за кілька днів по тому, як Зеленський підняв прапор над Ізюмом. — Сьогодні ми демонструємо світові відповідь на головне запитання: чи можна перемогти росіян? Так, можна. І я б додав — треба!
Успіх контрнаступу приголомшив і обурив журналістів-коментаторів у Москві. Навіть віддані Кремлю пропагандисти почали вважати, що офіційна позиція російського державного телебачення — «спеціальна військова операція» Путіна йде за планом у напрямку перемоги Росії — не витримує критики.
— Останніми днями нам завдали дуже вразливого психологічного удару[309], — зізнався один із них на телевізійному токшоу під час українського наступу.
Президент Путін спочатку намагався ігнорувати катастрофу. Доки його війська кидали зброю та тікали, він святкував день народження Москви — відкривав 10 вересня велетенське оглядове колесо на ВДНГ. Невдовзі двигун колеса зламався, і кілька десятків пасажирів зависли в повітрі — ідеальний образ російської дисфункції.
Російські генерали та прихильники війни ще навіть до українського контрнаступу благали Путіна розпочати мобілізацію придатних до служби чоловіків. Військо, яке на момент вторгнення в Україну мало приблизно двісті тисяч солдатів, зазнало з лютого таких втрат, що нізащо не могло б утримувати окуповані Росією території — а надто просуватися далі. Кремль місяцями не визнавав необхідності мобілізації. На початку вторгнення Путін у телевізійному зверненні пообіцяв, що на війну в Україну не відправлять жодного призовника. Утім, 21 вересня, за два тижні після поразки російської оборони під Харковом, Путін порушив обіцянку та призвав триста тисяч військовозобов’язаних. Це стало першою мобілізацією в Росії із часів Другої світової війни. Промова Путіна того дня містила чергові погрози застосувати ядерну зброю. От тільки цього разу він відчув необхідність додати:
— Це не блеф.
За кілька днів по тому Путін оголосив про намір анексувати чотири області на сході та півдні України.
— Хочу, щоб мене почули київська влада та її реальні господарі на Заході, щоб це запам’ятали всі, — сказав він у промові в Кремлі. — Люди, що живуть у Луганську і Донецьку, Херсоні та Запоріжжі, стають нашими громадянами. Назавжди[310].
На перший погляд, ця заява видавалася сміховинною. Російські війська не мали повного контролю над регіонами, що їх Путін оголосив своїми. На окупованих територіях чиновників, лояльних до Кремля, вбивали на кожному кроці[311]. Одному підсипали в страву отруйну речовину нервово-паралітичної дії, і він потребував медичної евакуації до Росії. Другого застрелили на вулицях Херсона. Тіло третього, як повідомили, знайшли на підлозі в його будинку в тому ж місті; поруч лежала дівчина загиблого, ледь жива, і стікала кров’ю від ножової рани на шиї. Загалом українські агенти здійснили понад десяток нападів на поставлених росіянами чиновників, найулюбленішим методом був підрив авто.
На оголошення Путіна про анексію цих областей Зеленський відповів пострілом на дипломатичному фронті. Того самого дня підписав офіційну заявку на вступ у НАТО. Документ не мав негайного ефекту; НАТО все ще не планувало приймати Україну найближчим часом. Однак цей жест продемонстрував, що Зеленський більше не пропонуватиме український нейтралітет як поступку росіянам в обмін на мир. І того ж дня підкріпив свій намір указом президента № 679, який унеможливив будь-які подальші переговори з Путіним[312].
— Він для нашої країни сьогодні — це об’єднаний образ терориста, — прокоментував Зеленський. — Про що з ним говорити?[313]
Однак, яку б лють не відчував Зеленський до Путіна в ті хвилини, вона його не засліплювала. У той час у стратегічно важливому місті Лиман українські сили оточили угруповання росіян, кілька тисяч солдатів. Ця облога нагадувала один із найкривавіших епізодів війни — Іловайський котел, коли влітку 2014 року розстріляли сотні українських військових під час спроби відступити з оточення росіян. Вісім років по тому ролі помінялися, і Збройні сили України отримали шанс відплатити росіянам за ту варварську бійню[314]. Зеленський відчував спокусу.
309
Російський експерт і політолог Олександр Казаков на російському телеканалі НТВ під час токшоу зробив це зауваження, яке було опубліковане на сайті НТВ 9 вересня 2022 року.
311
Про вбивства проросійських чиновників на окупованих територіях повідомило видання The Moscow Times у статті, опублікованій 1 вересня 2022 року.
313
Зеленський відкинув ідею переговорів із Путіним в інтерв’ю німецькому телеканалу ZDF, яке вийшло в ефір 12 жовтня 2022 року.
314
У дописі в соціальних мережах 30 вересня 2022 року Михайло Подоляк порівняв оточення російських військ у Лимані з оточенням українських сил в Іловайську вісім років тому, зазначивши щодо бійні в Іловайську: «Росія порушила своє слово. Колону розстріляли. Сьогодні [Росії] доведеться просити про вихід із Лиману».