— Трагедії йшли одна за одною, — зауважив Зеленський. — Один жахливий удар змінювався іншим.
Я запитав, чи не могло таке минуле якось загартувати Україну як націю, чи не додало їй стійкості у нинішній війні. Мене винагородили пронизливим поглядом.
— Хтось може сказати, що це нас загартувало. Але я вважаю, це відібрало в України велику частину її можливостей до розвитку. Один удар за іншим, страшні удари. Як це нас загартовує? Люди насилу вижили. Голод їх зламав. Зламав їхню психіку, а таке, звісно, лишає слід.
Нині настала черга покоління Зеленського отримати черговий удар від іноземного загарбника. Замість Сталіна та Гітлера тепер був Путін — намагався зламати волю українців, позбавляючи їх тепла й світла, знищуючи можливість збирати врожай або думати про щось іще, крім виживання. Наступне покоління українців, зокрема й син Зеленського, зростатиме, вивчаючи засоби ведення війни, замість того, щоб працювати для добробуту. Коли Зеленський відвідував його востаннє, хлопчик бігав в однострої та у свої дев’ять років розмірковував про те, які види зброї потрібні армії.
Мета його президентства, сказав Зеленський, покласти край цьому циклу, розірвати ланцюг утисків, який не зумів розпізнати раніше, і в основі цього плану — дещо більше за зброю.
— Не хочу мірятися кількістю танків і розміром армій, — пояснив Зеленський.
Росія — ядерна супердержава. Хай скільки разів відганяти її військо від українських міст, воно все одно може перегрупуватися, вчергове окопатися і спробувати знов.
— Маємо справу з могутньою державою, яка патологічно не бажає відпускати Україну. Для якої демократія та свобода України — питання власного виживання.
Єдиний спосіб перемогти такого ворога — не лише вибороти тимчасове перемир’я, а виграти війну — це змусити українців повірити в те, що їхня свобода варта жертв війни, і переконати решту демократичного світу тягнути Україну в іншому напрямку, до суверенітету, незалежності та миру. Це буде внеском Зеленського. Він уже переконав США та Європу надати Україні достатньо зброї, щоб перехопити ініціативу у війні. Однак його заклик до союзників був глибший, не тільки про матеріальну підтримку для забезпечення поступальних перемог. Знов і знов попереджав Зеленський у своїх промовах про те, що втрата свободи однієї нації підточує свободу решти.
— Якщо вони нас поглинуть, — сказав мені Зеленський, — сонце у вашому небі потьмяніє.
Ми вже подолали половину шляху до Києва, і президентові лишалися лічені години, щоб відпочити та підготуватися до наступної події в розкладі. Близько третьої ночі за Києвом Зеленський мав виступити на саміті G20 на Балі, де лідери найзаможніших країн світу зібралися для обговорення низки криз. Список очолювала війна в Україні. Росія, попри статус засновниці групи й однієї з найвпливовіших її учасниць, зіткнулася на Балі з остракізмом своєї делегації. Міністр закордонних справ Сергій Лавров вирішив повернутися додому раніше — відступ, який засвідчував успіх стратегії Зеленського проти росіян. Україна навіть не була членом G20, однак її президент, що підключився до зустрічі зі своєї столиці, міг розраховувати на пильну увагу лідерів групи.
— Росіяни мають зрозуміти, — сказав він, коли ми прощалися. — Вони не отримають пробачення. Світ їх не прийме.
Приблизно опівночі за вікнами показалися вогні Києва. Президентський потяг зупинився неподалік центрального вокзалу поруч із проломом у бетонній стіні. За ним чекала чергова автоколона, яка мала відвезти президента в Офіс. Промова була готова. Більшу частину він писав сам, старанно формулював думку, яку хотів донести. Це буде заклик до невеликих країн світу — тих, яким бракує ядерної зброї чи колосальних армій, — працювати разом над тим, щоб зупинити насильство з боку їхніх колонізаторів. За кілька годин до світанку Зеленський сів на своє місце в ситуативній кімнаті, на тлі тризуба на стіні, і подивився в камеру на протилежному боці приміщення.
— Вітаю, — вимовив, — більшість світу, яка з нами.
ЕПІЛОГ
Наступного разу я побачив Зеленського на іншому кінці світу. Незадовго до Різдва він несподівано з’явився у Вашингтоні, вперше з початку вторгнення вирушив за кордон. Зранку один із помічників Зеленського попередив мене текстовим повідомленням, тож до їхнього прильоту я мав пів дня, щоб дістатися з Брукліна до Вашингтона. Президент, на відміну від першої леді, летів некомерційним рейсом. Білий дім відправив за Зеленським до східної Польщі літак військово-повітряних сил США, який у супроводі літака-розвідника НАТО та винищувача F-15 доставив українського президента на авіабазу Ендрюс[331]. Звідти він майже достоту повторив шлях своєї дружини — спочатку з’явився в Овальному кабінеті з Джо і Джилл Байденами, а потім виступив із промовою на спільному засіданні Конгресу. Ми бачилися мигцем у коридорах Капітолія, встигли лише кивнути одне одному — Зеленський кудись поспішав.
331
Телерадіокомпанія BBC повідомила про спосіб подорожі Зеленського до США у статті, опублікованій 23 грудня 2022 року під заголовком «США захищали від атаки Росії. Як Зеленський добирався до Вашингтона і назад».