Наполегливість, яку проявляв Зеленський, не могла не дратувати його союзників, навіть найвідданіших. На саміті НАТО в липні 2023 року британський міністр оборони Бен Воллес дорікнув Зеленському:
— Люди хочуть бачити вдячність. Ми не «Амазон»[334].
Велика Британія передала Україні вже стільки машин для розмінування, що, за словами Воллеса, «здається, їх більше не лишилося». Такі зауваження не надто змінили риторику Зеленського. Зрештою, саме Воллес, а не Зеленський, відчув потребу перепросити за те, що у своїх висловлюваннях перебрав міру, — гроші ж та зброя від Заходу продовжували надходити в Україну. Попри майже рік затримок і відмов, США на другому році повномасштабної війни почали надавати Зеленському найпотрібніше, значно розширили асортимент зброї, доступної українським військам.
Офіційне оголошення про постачання американських і німецьких танків припало на сорок п’ятий день народження Зеленського — 25 січня 2023 року. Того дня дружина опублікувала для нього в соціальних мережах незвичне повідомлення.
«Мене часто запитують про те, як ти змінився за цей рік, — написала перша леді. — І я завжди відповідаю: „Не змінився. Він той самий. Той самий хлопець, якого я зустріла, коли нам було по сімнадцять“». Утім, визнала вона, це неправда. «Дещо змінилося: ти набагато менше всміхаєшся нині». Вона побажала йому більше причин для усмішки та попросила дещо натомість. «Я хочу всміхатися разом із тобою завжди. Подаруй мені цю можливість!».
Олена не вперше публічно просила чоловіка про увагу, і цього разу він, схоже, її почув. Коли війна повернула на другий рік, президент з дружиною почали частіше з’являтися разом і проявляти більше ніжності одне до одного. Трагедії часто зближували подружжя Зеленських, об’єднували у скорботі; так сталося і того страшного дня, коли вони дізналися про смерть друга. Вісімнадцятого січня 2023 року міністр внутрішніх справ Денис Монастирський загинув в аварії гелікоптера в передмісті Києва, разом із шістьма старшими помічниками та співробітниками. У день вторгнення Монастирський приїхав до Зеленського ще до світанку, він був одним із найхоробріших людей, із якими я познайомився під час роботи над книгою. Намагаючись утішити рідних Монастирського на його похороні, ані президент, ані перша леді не могли стримати сліз.
— Я хотів би, щоб ми всі сьогодні це відчули, — сказав Зеленський того вечора у відеозверненні. — Відчули, скільки світлих людей забирає воєнний час.
Через роки, коли Україна озиратиметься на жахіття цієї війни, її справжні втрати можуть опинитися в центрі уваги — за умови, що держава одного дня погодиться оприлюднити число загиблих. За вісімнадцять місяців повномасштабного вторгнення, за оцінками, загинули сотні тисяч людей, серед них легіони чоловіків і жінок, лікарів і діджеїв, шкільних учителів і власників крамниць, людей з усіх куточків суспільства, людей, що добровільно встали на захист країни, яку люблять. Зеленський під час наших розмов ніколи не висловлювався про їхню жертву з позиції шовінізму. Ніколи не зводив їх до монументальної маси, яка загинула за мету, вищу за них самих. Він говорив про них як про особистостей, і на його обличчі читалося горе.
Одного разу ми в розмові торкнулися його думок про ціну цієї війни, і Зеленський попросив мене уявити батька, що сидить за столом зі світлиною сина, який не повернувся з фронту, або доньки, яка загинула від ракетного удару.
— Батька це не надихає. Для нього це страшна трагедія… Ось вона, ціна.