— Кожен має своє життя і повинен прийняти для себе рішення. Оберіть — залишитися чи виїхати десь у безпечніше місце.
Давній друг президента Давид Арахамія ніяк не міг збагнути запропонованого вибору та чого він потребуватиме від тих, хто залишиться. Пізніше він згадував, що сприймав усю розмову ніби уві сні. Після її закінчення пішов до іншої кімнати й зателефонував дружині.
— Вона відповіла дуже чітко; мабуть, навіть із гумором, — розповідав Арахамія згодом часопису Washington Post. — Вона краще скаже нашим дітям, що я був героєм раз, ніж дезертиром багато разів[27].
Повернувшись удень нагору, Зеленський з Єрмаком побачили в коридорах повно солдат у військовому спорядженні. Жодних протоколів на випадок облоги президентської резиденції не було, тож охоронці мусили імпровізувати — і барикадували кожен вхід, чим могли. Вікна прикрили мішками з піском. Біля одних воріт поставили й замінували стару вантажівку, яка мала вибухнути при спробі її зрушити. Деякі укріплення нагадували купу мотлоху. Вхід до Офісу з вулиці Банкової перегородили письмовим столом, двома велосипедними рамами та кількома металевими поліцейськими щитами — предметами, що не витримали б кулі, ба навіть рішучого поштовху. Хіба затулили б нападникам вид усередину будівлі. Проте більше охоронці нічого не мали[28].
Офіцери служби безпеки по всьому Офісу відчиняли сейфи зі зброєю та зносили автомати для Зеленського з помічниками. Більшість з них і гадки не мала, як поводитися зі зброєю. Одним з небагатьох, хто це вмів, був Олексій Арестович, президентський речник[29], який колись служив у військовій розвідці України.
— То була цілковита божевільня, — казав він мені. — Автомат кожному.
Складена на підлозі поруч із бронежилетами зброя не надто допомагала вгамувати паніку, що наростала серед співробітників. Вони юрмилися по кабінетах і бігали коридорами, намагаючись зрозуміти, що відбувається ззовні, чи далеко просунулися росіяни, і чи має Україна можливість їх зупинити. Кімнати пульсували чутками, почерпнутими із соцмереж упереміж з уривками інформації від військових джерел та іноземних спецслужб. Одне наполегливе попередження свідчило про те, що в самому центрі столиці будь-якої миті висадяться на парашутах російські десантники.
У половині міста, розповідав мені Арестович, «не було укріплень»:
— Жодного бетонного блока, жодного протитанкового загородження. Нічого.
Саме йому як речникові президента з військових питань випало з’являтися у пресцентрі та запевняти громадськість у тому, що все під контролем, що росіяни припустилися страшенної помилки, їх скоро відкинуть.
— Я став національним заспокійливим, — ділився Арестович.
Ця роль добре йому пасувала. Понад десять років він грав в акторській трупі київського театру-студії «Чорний квадрат», відомого своїми імпровізаціями. До того ж мав зовнішність і апломб таємного агента і м’який заспокійливий голос; цей голос незабаром почав символізувати відчуття спокою, яке намагалася навіяти команда Зеленського на тлі жахливих подій навколо.
— Маєте зрозуміти ось що, — переконував народ України Арестович того дня під час чергового брифінгу. — Двохсот тисяч солдатів, що їх Путін зібрав на кордонах України, недостатньо для атаки, окупації й так далі. Усе, на що вони можуть розраховувати, це паніка.
Києвом паніка вже оволоділа. Пізніше мер оцінив, що половина мешканців — близько двох мільйонів людей — покинули столицю. Хто не міг чи не хотів утікати, шукав захисту в метро, підземних укриттях і підвалах. Вулицями урядового кварталу від будинку до будинку ходили українські військові, шукали оселі російських диверсантів і наполегливо радили жителям евакуюватися. Запаркованим біля Банкової авто з надто затемненим склом силовики били вікна й перевіряли, чи немає в салоні вибухівки та зброї.
Хоч би якими упевненими намагалися видаватися президент і його речники, команда готувалася до найгіршого. Один з юридичних помічників, Андрій Смирнов[30], попередив Зеленського, що росіяни можуть дистанційно зламати судову систему України й почати видавати ухвали з метою узаконити окупацію чи підірвати владу президента. Щоб цьому запобігти, Смирнов зі співробітником служби безпеки поспішили до будівлі суду в центрі Києва, вдерлися туди крізь двері та вирвали дроти з комп’ютерних серверів — правовий еквівалент підриву моста для затримки просування ворожих танків[31].
— З перспективи розподілу влади такого, напевно, не слід робити, — пізніше казав мені Смирнов. — Утім, часи були надзвичайні.
27
«Вона відповіла дуже чітко…» — інтерв’ю Давида Арахамії для Washington Post, опубліковане 24 лютого 2023 року в рамках усної історії вторгнення, яку підготувала газета.
28
Про спроби забезпечити захист президентської резиденції мені розповідали численні посадовці, які були свідками цих подій або брали в них участь.
29
Офіційна посада Олексія Арестовича із 1 грудня 2020 року до 17 січня 2023 року — радник Офісу президента з питань стратегічних комунікацій у сфері нацбезпеки та оборони, але тут і далі по тексту автор називає його «президентським речником».
30
Андрій Смирнов обіймав посаду заступника керівника Офісу президента з 10 вересня 2019 року до 29 березня 2024 року.
31
Андрій Смирнов, описуючи знищення серверів у будівлі суду, на підтвердження своєї розповіді показав мені фотографії пошкоджень.